Факти, про які хочу розповісти, захопили мене рік тому, коли я  планувала свою поїздку у Флоренцію. Я хотіла приділити увагу тим місцям і подіям, котрі стосувалися Леонардо у перший його флорентійський період, щодо якого ми маємо найменше інформації. Як відомо, цей період тривав десь 15-16 років, з 1466-го, коли 14-річний Леонардо вступив до майстерні Вероккьо, і до 1482-го, коли 30-літній Леонардо з лірою від’їздить як «посланець муз» у Мілан до герцога Лодовіко Сфорца. Вдруге Леонардо повернеться у Флоренцію лише за 18 років. Є версія, що батько, нотаріус сер П’єро да Вінчі, забрав Леонардо у Флоренцію ще раніше, ніж віддав у майстерню Вероккьо, у віці приблизно 11 років, але, з позиції його творчості, не суттєво, чи так було насправді. Отже, не зважаючи на тривалість першого перебування у Флоренції у півтора десятиліття, творча спадщина Майстра, яка дійшла до нас за цей період, надзвичайно невелика.

Дійсно, у 1473 році 20-літній Леонардо отримує кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки, і з цього моменту може вважатися професійним художником. Але за 10 років, до моменту відбуття у Мілан, ним створено всього кілька робіт, частина з яких не закінчена. Із значних творів це, по суті, лише «Благовіщення» (Іл. 1) і «Портрет Джиневри ді Бенчі» (Іл. 2). «Благовіщення» було написане для монастиря Сан Бартоломео в Монтеоліветто, а портрет він писав на замовлення Бернардо Бембо, посла Венеційської республіки у Флоренції. Обидві роботи мали офіційний характер і добре оплачувалися, що, вочевидь, було почесним і прибутковим для художників того часу. Саме такого роду замовлення вони і прагнули отримати. Здавалося б, блискучий початок, який обіцяв швидкий розвиток кар’єри художника. Але Леонардо за перший флорентійський період більше жодного такого замовлення не виконав.

Натомість він написав кілька невеликих Мадон для домашнього користування, на зразок тих, які у великій кількості виготовляла майстерня Вероккьо. Це, зокрема, «Мадонна з гранатом» (Іл. 3) – крихітна ікона розміром всього 15,7 х 12,8 см, виконана на дубовій дошці. Це також «Мадонна з гвоздикою», яку інколи називають «Мадонна з вазою» (Іл. 4) – перша повністю незалежна картина Леонардо, і чарівна «Мадонна Бенуа» (Іл. 5). Дві останні роботи теж невеликого розміру; ікони такого типу флорентійці використовували під час домашньої молитви. І хоча в цих картинах помітно руку генія, зрозуміло, що такі роботи, – без претензії і розмаху, – не робили ім’я художнику в ті часи.

Наприкінці 1470-их – на початку 1480-их да Вінчі отримує два значних замовлення – це «Святий Ієронім» (Іл. 6), якого він почав писати за дорученням церковних властей Флоренції, і «Поклоніння волхвів» (Іл. 7), замовлене монахами-августинцями з монастиря Сан-Донато в Скопето. Обидві картини залишилися не завершеними, робота над ними припинилася через від’їзд у Мілан.

Таким чином, за перший флорентійський період Леонардо створив усього 7 робіт. Для професійного художника, який збирається заробляти живописом на життя, це надзвичайно мало. А якщо порівняти це з продуктивністю Мікеланджело чи Ботічеллі, стає ясно, чому у Флоренції хоча і цінували Леонардо та дивувалися його блискучому таланту, але ставилися до нього як до незручного і необов’язкового майстра, який мало уваги приділяє малюванню.

Безсумнівно, да Вінчі у цей період займався ще чимось, окрім живопису. Тому я запитала себе, яким заняттям приділяв увагу Леонардо у Флоренції, коли став професійним художником? Над чим він працював і, зокрема, де він працював? Адже є записи, які підтверджують, що у Леонардо в цей час були свої учні і власна майстерня (або боттега). Але де вона знаходилася? Якщо про боттегу Вероккьо ми знаємо досить багато, то про майстерню Леонардо – практично нічого.

Скажімо, збереглися задокументовані факти, що спочатку 14-річний Леонардо почав навчатися у одній зі студій Вероккьо, яка знаходилася неподалік від нотаріальної контори сера П’єро да Вінчі у Борджелло, на віа дель Проконсоло, неподалік від Палаццо Веккьо. (Іл. 8). Потім він перейшов до головної майстерні Вероккьо, котра розташовувалася на віа Гіббеліна, у приході Сант-Амброджьо, біля східних стін міста, поблизу міської тюрми, на місці якої тепер театр Верді. Правда, який саме це будинок на віа Гіббеліна, зараз ідентифікувати неможливо, тому що на цій вулиці розміщувалися боттеги багатьох художників-ремісників (зокрема, братів Поллайоло, про яких згадаємо нижче). Це тоді була реміснича частина міста.

Також зберігся сімейний будинок Вероккьо, він знаходиться поряд з боттегою. За документами, це високий будинок на північно-західному розі віа дель Аньоло і віа де Маччі (на Іл. 8 показана сучасна карта Флоренції з позначеними на ній будинками, що мали стосунок до Андреа Вероккьо, а отже, і до Леонардо). Також зберіглися інвентарні відомості майстерні, де, серед іншого, перераховані великий обіденний стіл, ліжка, глобус, велика кількість італійських книжок, переклади Петрарки і Овідія, короткі гумористичні новели Франко Саккетті і т. і. Тобто з того часу до нас дійшла купа документів і занотованих фактів, але, що стосується Леонардо, тут справи складаються зовсім інакше. Є уривчасті описи власної майстерні Леонардо в його щоденниках, але в якому місці вона знаходилася, достовірних відомостей немає. За згадками, да Вінчі починає в ній працювати у 1476-1477 роках, виконуючи одночасно замовлення і у майстерні Вероккьо. У цей час він поводиться надзвичайно таємничо, не афішуючи ані свого особистого життя, ані того, чим він займається поза боттегою Вероккьо.

Схоже, що це пов’язано з його звинуваченням у гомосексуалізмі 1476 року, коли нібито були помічені його содомістські  зв’язки з відомим проститутом Якопо Сальтареллі. Було 2 доноси, перший італійською, другий – латиною, покладені в tamburo (барабан для листів про аморальні вчинки), де в гомосексуалізмі звинувачувалися Леонардо і ще 3 молодиків, один з яких мав дуже знатне походження і був близький до сімейства Медичі. Саме тому, коли їх було заарештовано і на короткий час ув’язнено, Медичі вдалося всіх 4-х «відмазати», а свідок не захотів себе називати і залишився анонімним. Це сильно повпливало на Леонардо і зародило у ньому пристрасть до таємниць, приховування, непублічності. Можливо, саме з цієї причини в той час він не отримував серйозних замовлень, а писав лише маленькі ікони для майстерні Вероккьо, адже цей випадок кинув тінь на його репутацію. Тридцять років потому Леонардо залишає такі гіркі слова у своєму записнику: «Коли я зробив Христа-дитину, ти кинув мене у тюрму; а тепер, якщо я покажу його дорослим, ти вчиниш зі мною ще гірше». Ці слова вважаються досить таємничими за змістом, але експерти їх оцінюють як пряме свідчення того, що Леонардо 1476 року дійсно провів декілька тижнів за ґратами та був дуже наляканий цим випадком. З цього моменту він починає ретельно приховувати і свої особисті стосунки, і рід своїх занять.

Щоденники Леонардо цього періоду свідчать, що він посилено займався самоосвітою. Як ми знаємо, класичної університетської освіти він не отримав, бо був позашлюбним сином сера П’єро. Леонардо не знав латини, через що вважав себе людиною неосвіченою, і взагалі, не мав особливих здібностей до мов (хоч до чогось він їх не мав!). У цей час він намагається поповнити свою класичну освіту, але також старанно займається тим, що його перш за все цікавить як художника, а саме, вченням про перспективу і анатомією. І якщо перший предмет був цілком дозволений (уже існували серйозні наукові праці Леона Батиста Альберті, у яких викладалися закони перспективи, виходячи із принципів геометрії та оптики), то для освоєння анатомії треба було проводити розтини трупів, а за це на той час можна було потрапити під суд. Анатомування трупів були категорично заборонено католицькою церквою (папа Боніфацій VIII у 1300 році особливою буллою під страхом смерті заборонив розтин людських тіл, і булла на той момент не втратила чинності), тому робилося воно таємно, під прикриттям вірних людей, яким платили великі гроші за нерозголошення. Зараз вважається доведеним, що свої анатомічні етюди Леонардо почав саме у Флоренції, і що саме для цього заняття йому перш за все і знадобилася таємна майстерня, місцезнаходження якої не розголошувалося.

Але де знаходилася ця майстерня? Я марно намагалася знайти якісь факти, поки не натрапила на один дуже цікавий матеріал. У ньому розповідалося, що у 2005 році, 10 січня Військово-Географічний Інститут у Флоренції опублікував заяву та фотографії про виявлення загублених кімнат та таємних сходів у монастирі Сантіссіма Аннунціата, якими, з великою імовірністю, користувався Леонардо да Вінчі та його учні. Справа у тому, що Військово-Географічний інститут безпосередньо примикає до будівель Сантіссіма Аннунціата, і під час реконструкції вони виявили секретні кімнати, розташовані між монастирем і Інститутом на верхньому поверсі. Стіну між цими будівлями було зруйновано, і дослідники опинилися в апартаментах, якими ніхто не користувався близько 500 років (Іл. 9). З апартаментів до монастиря вели сходи, побудовані 1430 року архітектором Мікелоццо Бартоломео під час перебудови монастиря (Мал.10). Сам монастир був зведений у 1250 році.

З боку монастиря у ці кімнати ніхто не міг потрапити, тому що прохід до них був за дверима, запечатаними таємним внутрішнім замком. Він легко відчинявся зсередини, але без спеціальних знань його неможливо було відчинити ззовні. Якщо розкрити їх з боку монастиря, то сходами можна піднятися до 5 кімнат з крихітними вікнами (Іл. 11), з розписами птахів (Іл. 12) та фресками із зображенням янголів на стінах (Іл.13). Найбільша кімната, з двома вікнами, була спальнею. Суміжна з нею – секретна кімната, в якій, імовірно, працював сам Леонардо (саме так, у таємній майстерні існувала ще й секретна кімната з хитрим замком!). І ще 3 спільних кімнати для роботи. Вважається, що ці кімнати Леонардо використовував як власну майстерню і в перший, і в другий флорентійські періоди, а за його відсутності вони стояли запечатані, і туди ніхто не міг увійти.

Була швидко скликана наукова комісія у складі Алессандро дель Мальо, Роберто Манескальчі та Марія Чарчьо, які прийшли до думки, що ці апартаменти з великою імовірністю мають стосунок до да Вінчі, і що таємну майстерню Леонардо нарешті знайдено! На яких підставах вони дійшли такого переконання? Ось що я почерпнула з їхніх доповідей і з кількох уривчастих більш пізніх статей. По-перше, опис майстерні відповідав тому, який зберігся у щоденниках Леонардо. По-друге, в майстерні була секретна кімната з хитромудрим замком, про яку згадує Леонардо як про місце, де він може працювати, не потурбований учнями. По-третє, у документації монастиря зберіглися чисельні відомості про те, що да Вінчі тут зупинявся, і на довгий строк. Наприклад, знайдено запис, що у другий флорентійський період він проживав тут з квітня 1500 до середини 1502 року (час, коли він починає писати Мону Лізу). По-четверте, відомо, що монахи ордену Служителів Діви Марії з монастиря Сантіссіма Аннунціата у часи Леонардо за хорошу платню здавали деякі монастирські кімнати заможним громадянам. Крім того, є ще купа ниточок, які пов’язують Леонардо з цим монастирем. Зокрема, родина Франческо дель Джокондо, чоловіка Лізи Герардіні, відомої нам як Мона Ліза, мала тут свою родинну каплицю. До того ж, Леонардо у цей час штудіює старовинні манускрипти, але де він їх бере? Такі манускрипти є в монастирській бібліотеці Сантіссіма Аннунціата, яка на той момент налічувала близько 5000 манускриптів і т. і.

Звісно, прочитавши таку інформацію, я у Флоренції перш за все побігла у монастир Сантіссіма Аннунціата (Іл. 14). Ми з другом подивилися монастир і внутрішній двір з фресками (Іл. 15), але про апартаменти Леонардо ніхто не згадував. Тоді ми запитали про це у гідів і у крамничці при монастирі, і нам сказали, що дійсно, є такі кімнати, які вважаються майстернею Леонардо, але це не туристичний об’єкт, і вони не володіють інформацією, чи проводяться там дослідження.

Отже, на даний момент напевно не відомо, чи мають стосунок апартаменти в Сантіссіма Аннунціата до Леонардо да Вінчі. Пройшло вже 15 років, але з цього приводу не зроблено ніяких заяв, які б це підтверджували чи спростовували. Взагалі, вся ця інформація ніби покрита мороком. Були оприлюднені фотографії знайдених кімнат, їх план і відео, також зображення фресок. Але відшукати їх в інтернеті зараз практично неможливо, інформації дуже мало. Ніяких звітів про подальше дослідження також не існує. Але ж це дивно. Коли віднайдені апартаменти, які були закриті протягом 500 років, це в будь-якому разі цікаво. Тому мені дуже хотілося б знати продовження цієї історії. Якщо ви будете у Флоренції, зайдіть у монастир Сантіссіма Аннунціата, розпитайте гідів, пошукайте про це інформацію. Може, ви потрапите сюди в той час, коли до цих апартаментів буде відкритий доступ і зможете доповнити мою інформацію новими даними. Я особисто вважаю, що у цих кімнатах ведуться дослідження, але науковці поки не мають однозначних підтверджень їхньої причетності до да Вінчі. Але сам спосіб, у який приховано апартаменти, всі ці таємні замки і загадки – це так нагадує «почерк» Леонардо – великого Майстра, у якого була майже дитяча схильність вражати оточуючих шарадами, кодами та містифікаціями, що важко піддаються розгадуванню!

Відомо також, що Леонардо у це час проводив анатомічні розтини у госпіталі Санта-Марія Нуово (пізніше він їх робитиме у співробітництві з професором медицини Маркантоніо делла Торре). Тому ми, звісно, пішли також подивитися госпіталь (Іл. 16). Проникнути всередину нам не вдалося, але ми походили навколо, подивилися галерею біля входу, переконалися, що зовні госпіталь виглядає так само, як у часи Леонардо. Сам госпіталь досі діючий (це найстаріший лікувальний заклад Флоренції), і кімнати, в яких працював Майстер – все це зберіглося, щоправда, було переобладнане за сучасними потребами. Зараз там працюють лікарі і лікуються пацієнти. Госпіталь знаходиться просто біля церкви Санта-Марія Нуово, тобто да Вінчі працював прямо під носом у тих, хто міг його засудити і стратити. Щоправда, треба визнати, що церковники у той час крізь пальці дивилися на такі експерименти (це був період своєрідної відлиги), хоч їх і забороняли офіційно. Мені не вдалося знайти відомості про тих, хто був покараний за анатомічні розтини, принаймні, до часів Савонаролли. Багато великих художників у тогочасній Флоренції займалися анатомуванням трупів, вивчаючи і замальовуючи м’язи і скелет людини. Так, Мікеланджело проводив розтини в госпіталі при монастирі Святого Духу. Але ніхто з них не займався анатомією з такою одержимістю, як Леонардо.

Госпіталь Санта Марія Нуово також хотілося б побачити зсередини. Можливо, у вас є знайомі, котрі живуть у Флоренції, котрі бували тут чи зможуть вас сюди провести. Моя мрія – завітати сюди з екскурсією від місцевих лікарів. Було б цікаво послухати їхні здогади про те, у яких саме кімнатах працював Леонардо, який їх теперішній вигляд тощо. Хто знає, на які дивовижні прозріння можна було б очікувати, якби співставити свої знання з їхніми.

Отже, що стосується інформації, де працював Леонардо у перший флорентійський період, я розповіла усе, що допоки вдалося «відрити». Врахуємо також, що, крім власної майстерні, він жив і працював у боттезі Вероккьо, відвідував контору батька у Борджелло і вів досить активне світське життя. Його часто можна було побачити у центі міста на коні, миловидного, у короткому рожевому плащі і з довгими білявими кучерями. Принаймні, до 1476 року, після якого він все рідше починає з’являтися на людях…

Тепер слід з’ясувати, над чим він працював. Як уже згадувалося, щоденники свідчать, що у цей час він намагався вивчати декілька класичних творів, вчення про перспективу і, особливо, трактати з анатомії. Причому вивченню анатомії він приділяє найбільше уваги. Звідкіля ж ця пристрасть до анатомії, чому видатні художники того часу дружно почали її штудіювати і чому Леонардо підходив до цієї справи так ретельно?

Гадаю, з приводу того, чому тогочасні художники взялися за прискіпливе вивчення анатомії – відповідь очевидна. Справа в тому, що у XV столітті остаточно відбувся перехід до античного ідеалу. Дійсно, згадаємо кватроченто – у цей період на картинах ще дуже мало оголеної натури. А тепер порівняємо з майстрами XV століття: на картинах Ботічеллі, Мікеланджело, Вероккьо, да Вінчі, Вазарі, пізніше – Рафаеля починають переважати зображення оголених людей. Чому? Тому що, віднаходячи античні статуї, вивчаючи античне мистецтво, митці все більше розуміють, що за допомоги людського тіла, його рухів, жестів, міміки, можна передати навіть більше думок і перживань, ніж це можливо виказати словами. Це й не дивно, адже рухи тіла передають не тільки те, що ми усвідомлюємо, а й пориви, які залишаються для нас безсвідомими, збагачуючи тим самим виразність і драматизм художнього образу. Античне мистецтво показало митцям XV століття одухотвореність людського тіла, те, що воно здатне відображати порухи не лише плоті, але й духу.

Однак для того, щоб так зображувати людину, треба було вірно передавати пластику тіла, знати будову м’язів. Згадаємо античний торс (Торс Кентавра) II століття до нашої ери, виставлений в Уффіці, цю ікону для художників Відродження (Іл. 17). Мікеланджело казав, що завдяки ньому він став скульптором. З якою точністю, з яким знанням тут зображені м’язи, яку виразність має це тіло! Навіть позбавлене голови, воно ніби живе, із плоті і крові! Ясно, що вони хотіли малювати так само. Як цього досягти, першим показав Антоніо Поллайоло (той самий, боттега якого знаходилася навпроти боттеги Вероккьо), котрий почав анатомувати трупи з метою вивчення людських м’язів і кісток. На його картинах з’являється надзвичайно точне відтворення пластичних форм (скажімо, на картинах «Битва десяти оголених» (Іл. 18) чи «Геракл і гідра» (Іл. 19)). Це вже не ті безформні тіла, які ми бачимо у Візантійському мистецтві чи у західному мистецтві більш ранніх століть. Цим же шляхом почали йти й інші художники, і за пару десятиліть після Леонардо вивчення анатомії для художників стане обов’язковим.

Але якщо звернення до анатомії було даниною часу, то методи, з якими її починає вивчати Леонардо, виявилися абсолютно новаторськими. Дійсно, з його щоденників видно, що перш ніж йти робити розтини, Леонардо почав штудіювати трактати з медицини, які були перекладені на той час латиною. Тобто да Вінчі хотів спочатку розібратися з тим, що він має побачити. Для нас, сучасних людей, це норма: перш ніж приступати до справи, треба її хоч почасти вивчити. Дивовижно, але за часів Леонардо до цього ніхто не додумався. Більш того, Леонардо перший, хто почав порівнювати описи в анатомічних книжках з тим, що він потім бачив при анатомуванні насправді! Не забуваємо, що в медичних трактатах у той час практично не було малюнків, були тільки описи на словах. До Леонардо представники медицини мало цікавилися анатомічними малюнками, деякі навіть вважали, що вони зайві(!), бо відволікають від тексту. Тобто ідея ілюструвати анатомічні трактати теж вперше виникла у Леонардо.

Судячи з усього, від вивчення медичних трактатів до анатомування трупів Леонардо переходить десь у кінці 1470-их років. Тоді ж з’являються і його перші анатомічні етюди. В коментарях до таких етюдів, як видно по більш пізніх роботах, Леонардо постійно посилається на Гіппократа, Галена, Аристотеля, Плінія, Авіценну. Але наскільки серйозно він їх вивчав?

З’ясувати це мені допомогла доповідь медичних співробітників Київського Медуніверситету ім. Богомольця Малікова О. В., Черкасова В. Г. і співавторів, яка називається «Анатомічні дослідження в роботах Леонардо да Вінчі». У ній вони, зокрема, пишуть: «Сліди впливу медичної літератури арабів відображені передовсім у медичній номенклатурі Леонардо. Назви meri – стравохід, myrach – живіт, siphac – очеревина та низка інших анатомічних термінів він використовує увесь час, поки займається анатомією, і вони запозичені у арабських авторів». Тобто Леонардо із арабів читав як мінімум труди Алі ібн Сіни (Авіценни), трактат якого «Канон лікарської науки» був перекладений латиною. У ньому був розділ «Вступ до анатомії і фізіології». «Що стосується Гіпократа», – пишуть вони далі, – «Леонардо цитує його не по першоджерелах, тому що праці, які він згадує, «Про священну хворобу» і «Про сім’я», були перекладені латиною лише 1525 року». Тобто він знав Гіпократа по уривках, які зустрічав в інших медичних книжках. «Згадки про Галена», – сказано далі, – «зустрічаються у Леонардо неодноразово, але нема достовірного переконання, що він повністю прочитав його роботи». З іншого боку, декілька анатомічних малюнків Леонардо – малюнок із зображенням внутрішніх органів людини, малюнок людини з двокамерним шлунком, – зроблені за описами Галена, тобто схоже, що Леонардо, так чи інакше, досить докладно прочитав принаймні частину його праць. У цих трактатах подекуди зустрічалися анатомічні малюнки; якого роду вони були, можна побачити на Іл. 20 та Іл. 21.

Ще одне важливе питання: чи Леонардо сам анатомував трупи, чи тільки був присутній на сесіях в анатомічному театрі? Щодо цього, переважна більшість авторів сходяться на тому, що він проводив розтини сам або за допомогою досвідченого лікаря. Чому? По-перше, через те, що анатомічні театри в той час могли бути лише при університетах, і то перший офіційний дозвіл на анатомічний театр в Італії отримав університет Падуї лише у 1490 році. Як пишуть у тій самій статті співробітники інституту Богомольця, «у Флоренції за період діяльності Леонардо не було університетів, тому дуже малоймовірно, що там проводилися публічні розтини, або ж їх було дуже мало. Окрім того, чимало прямих висловлювань Леонардо да Вінчі, а також спогади секретаря кардиналу Луїджі Д’Арагона підтверджують особисту і безпосередню участь Леонардо в анатомічних розтинах трупів. Також важко було б зрозуміти причини та сенс доносів на Леонардо як на «єретика та цинічного диссектора трупів».

Особисто Леонардо, наприклад, зробив такий запис у своєму зошиті: «…Старий чоловік сидів на ліжку у госпіталі Санта Марія Нуова у Флоренції абсолютно нерухомо, без будь-яких ознак чогось особливого, і раптом помер. Я виконав розтин його тіла, аби з’ясувати причину такої спокійної смерті. Деякі відомості, зібрані мною про його життя перед смертю, свідчать про його вік: він прожив 100 років і навіть в останній день не відчував нічого, окрім старечої слабкості. Я провів розтин, і встановив, що смерть наступила внаслідок відмови працездатності артерії, що обслуговує серце й інші супутні органи. Потім я розтинав тіло дворічного хлопчика і знайшов там все цілком протилежне тому, що було в тілі старого чоловіка…». Лікарі за цим описом стверджують, що Леонардо вперше описав атеросклероз.

З цих слів очевидно, що Леонардо проводив анатомічні розтини власноруч, а не був відвідувачем анатомічного театру. До речі, кілька слів про анатомічний театр у Падуї. Він розташований у Палаццо Бо – корпусі медичного факультету. Має 6 рядів для глядачів. Стіл для розтину трупів розташований посередині (Іл. 22). Використовувався за призначенням до 1872 року, зараз є туристичним об’єктом (Іл. 23). Оскільки діяла заборона на розтин трупів, тіла померлих доставлялися по підземному ходу одразу на секційний стіл. В анатомічному театрі з тілом мали справу лише прозектор, «експозитор» і «демонстратор», а всі інші дивилися здалеку як глядачі.

Однак детальність зроблених Леонардо малюнків органів і тканин, його експерименти з приводу їх функціонування свідчать про те, що Леонардо був присутній на цих розтинах не як «глядач» анатомічного театру. Безумовно, він проводив ці розтини сам, детально вивчав органи протягом анатомічної сесії (робота над одним тілом могла тривати до 4 днів) і міг брати з собою окремі кістки, частини тіла і тканини, щоб експериментувати з ними. Він вигадав купу нових методів, які дозволяли вивчати улаштування того чи іншого органу, і записував у зошит зроблені ним відкриття. Зі слів Леонардо, він провів за життя близько 30-ти розсічень, але, судячи з зображеного ним матеріалу, це швидше 30 сесій з розсічення, кожна з яких тривала декілька днів, під час якої досліджувалося не одне тіло. Підтвердженням служать самі його слова: «Щоб намалювати лише одну якусь жилу, мені доводилося робити розтин більш ніж десяти трупів і до найменших часток знищувати усе м’ясо, яке знаходиться навколо цих жил».

Отже, при вивченні анатомії Леонардо да Вінчі починав з того, що замальовував анатомічні описи, які зустрічав у медичних книжках, щоб уявити їх і зробити наочними. Розглянемо одну з таких замальовок – зображення, яке має назву «Дерево судин», номер 912597 у Лондонському Королівському каталозі (Іл. 24).

Людина тут зображена як анатомічна фігура, з розставленими руками і ногами, щоб показати серце, легені, печінку, нирки та основні артерії. На малюнку представлені ідеї грецького анатома Галена, його уявлення про розташування органів. Якщо порівняти із сучасним анатомічним атласом (Іл. 25), стає зрозуміло, що сам Гален займався анатомуванням не лише тварин, як це описано в його книжках, а і людини, тому що розташування основних органів відповідає дійсності. З іншого боку, в цих уявленнях також багато помилок. По-перше, органи дещо зміщені відносно один одного, не точними є їх місцезнаходження і розміри. По-друге, всі вони послідовно поєднані в одну артеріальну систему, в одне кровоносне русло, яке він вважав незамкненим. По-третє, на малюнку не зображено шлунок, стравохід, товстий і тонкий кишківник, тому що про ці органи у античних медиків було найменше знань і т. і.

Однак нас більше цікавить не прискіпливість до знань Галена, а робота Леонардо. Він перший (перший!) за 13 століть намалював внутрішні органи людини! Оскільки людські розтини були заборонені, то і зображення такого роду не дозволялися. Якщо вони і зустрічалися в медичних трактатах, то чисто схематичні і умовні, як на Іл. 26. Це медичний манускрипт 1450 року, одна з кольорових ілюстрацій людської анатомії знаменитого персидського лікаря Мансура ібн Ільяса. Цей малюнок (на повному серйозі!) зображує артеріальну та нервову системи людини, якщо дивитися ззаду. Мансур посилався на роботи Аристотеля, Гіпократа, Авіценни і вважався надзвичайно обізнаним лікарем. Щоб зрозуміти, яка прірва між його знаннями про людську кровоносну систему і знаннями Леонардо, звернімо увагу на Іл. 27, на якій да Вінчі (пізніше, вже 1506 року) зображує вени голови, шиї, плеча та руки людини. Вени тут розгалужуються на крупні і дрібні венули; подібне розгалуження людської кровоносної системи було на той час невідоме! І хоча у да Вінчі ніде не зустрічається згадок про велике і мале кола кровообігу, про замкненість кровоносної системи людини і про те, чим відрізняється артеріальна і венозна кров, немає сумнівів, що, якби він був озброєний мікроскопом і зміг роздивитися найменші капіляри, він би ці висновки зробив.

Ще однин малюнок Леонардо, який відображає знання античних лікарів – це зображення статевого акту між чоловіком і жінкою у вертикальному розрізі (Іл. 28). По суті, правильно тут намальовані лише статеві органи, але все інше – не вірно. Так, у чоловіка від пеніса йдуть 3 канали: безпосередньо до головного мозку (через спинний), серця і яєчок, щоб відтворити «розум», «душу» і «тваринний елемент», які беруть участь при зачатті. На цьому малюнку Леонардо цитує Авіцену і Платона: «Авіцена каже, що душа породжує душу, а тіло – тіло», та «Платон вважав, що сім’я є духовним утворенням головного та спинного мозку». Тобто тут Да Вінчі унаочнює античні та середньовічні уявлення про зачаття. У жінки зображено роздвоєння хребта, і гілка спинного мозку переходить безпосередньо в матку, щоб передати «душу». Є також канал, який веде від матки через хребет до сосків, що відтворює «живлення». Але немає каналів, що ведуть до мозку чи до яєчників. Бо, за стародавніми уявленнями, жінка не передає дитині «розумовий елемент» і не приймає участь у зачатті, а є лише «сосудом», в якому зріє дитина, зароджена чоловіком.

На тому ж аркуші, у лівому нижньому фрагменті (Іл. 29) зображено травну систему людини. Шлунок намальовано двокамерним, як у тварин, що відповідало уявленням Галена. Також тут промальовані чоловічі геніталії, що розрізані вздовж і впоперек, і показані їх нерви та печеристі тіла на основі теорії Галена.

Зображення, які ми подивилися, ще далекі від справжньої анатомії людини. Але вже на них ми бачимо, які підходи починає використовувати Леонардо при вивченні анатомії. Він не побіг одразу розтинати тіла, як це робили інші художники. Натомість він намагався засвоїти знання з медичних книжок, звертав увагу на розміри органів, їх зв’язок, призначення, на механізм їх функціонування, що притаманно швидше для науковця, а не просто для художника. Леонардо у всіх своїх анатомічних етюдах демонстрував наукові методи, як то, класифікація, порівняльний аналіз, багатопроекційне зображення органів і т. і. Це свідчить про те, що інтерес Леонардо до анатомії був не суто мистецьким. І взагалі, для нього, здається, не було розділення на окремі спеціалізації: живопис, мистецтво, наука, інженерія, – як це існує у нас тепер. Для нього це були просто різні способи дослідження одного і того ж світу.

Ті самі наукові методи Леонардо починає застосовувати і тоді, коли власноруч береться за анатомування трупів, весь час поглиблюючи і урізноманітнюючи ці підходи. Наскільки серйозними з часом стають його дослідження, я хочу продемонструвати на 2 прикладах: це зображення хребта і мозку, зроблені Леонардо у більш пізній період, у самому розквіті його знань.

Зображення хребта (Іл. 30) вважаться найбільш науковим малюнком Леонардо. На ньому показано хребет у двох площинах, фронтальній і сагітальній. Тут найбільш точно відтворена форма хребтового стовбура, показані шийний та поперековий фізіологічні лордози (вигин хребта вперед), та грудний та крижовий фізіологічний кіфози (вигин назад), які необхідні прямоходячій істоті, щоб при стрибку чи ударі вектор сили розсіювався, і зменшувалося навантаження на маленькі хребці. Леонардо перший звернув увагу на те, що ці вигини є фізіологічною нормою, він також дав пояснення біля малюнку, що змінення нахилу площин хребців необхідне для пом’якшення ударів. Також він встановив точну кількість хребців, правильно поділив хребет на шийний, грудний, поперековий, крижовий та куприковий відділки. На зображені хребта у фронтальній площині показана зміна розмірів хребців та їхніх поперечних відростків, і нотатки Леонардо з цього приводу. Він першим встановив, що крижовий відділок може складатися з 5 хребців, що зрослися, а не максимум з 3, як описано у Галена, і що ці хребці зростаються у підлітковому віці.

Лікарі кажуть про це зображення: «Вражає точна передача будови хребта, подібна до сучасних КТ та МРТ-досліджень». Пітер Абрамс, англійський професор анатомії, стверджує, що малюнок Леонардо «мало чим відрізняється від робіт сучасних художників, які професійно ілюструють анатомічні атласи».

Особливу увагу Леонардо приділив зображенню шийного відділка хребта і перших трьох шийних хребців: атланта, аксиса і 3-го хребця С3, тому що вони за будовою сильно відрізняються від інших. На малюнку показано, що шийний відділок складається з 7 хребців. Перший хребець – атлант, – за його допомоги хребет кріпиться до черепа. Леонардо спеціально показав на малюнку, що перший хребець не має тіла і диску. Також у нього немає остистого відростка. Велику увагу привертають суглоби хребців. Леонардо ретельно їх замальовує і описує, щоб продемонструвати, рух у яких площинах можливий у цьому сегменті. Суглоби першого сегменту еліпсоїдальної форми; він пише, що тут можливі нахили лише вперед-назад і в боки, а ротаційні рухи неможливі. Леонардо розуміє, що площини суглобових поверхонь є визначальними для розуміння руху.

Далі Леонардо малює другий шийний хребець, аксис, або осьовий. За його словами, цей хребець відрізняється тим, що у нього є зуб для забезпечення ротації, або кругових поворотів голови. Аксис виконує функцію вісі. Голова разом з першим хребцем обертаються навколо зуба. Леонардо показує, що тут бічні суглоби мають горизонтальну площину з’єднання. Тіло хребця є, а міжхребцевого диска немає. Остистий відросток довгий і роздвоєний, як і у більшості шийних хребців. У подальших дослідженнях Леонардо покаже, як до хребта кріпляться м’язи. Він прийде до висновку, що у 2-го і 7-го хребців остисті відростки довші за інші, тому що тут до них кріпиться багато м’язів!!

Чому Леонардо малює також 3-ій хребець? Щоб показати, що у третього хребця і всіх наступних шийних суглобові поверхні знаходяться у напівсагітальній-напівфронтальній площині, а не в горизонтальній. Він каже: можливі рухи тут – вперед-назад і вбік без нахилу. Ще Леонардо зображує «спеціальні відростки, завдяки яким верхній хребець входить у нижній». Це так звані відростки Люшка, які починаються з 3-го хребця; завдяки ним тіло верхнього хребця дійсно входить у нижній. Це запобігає великій амплітуді руху, через яку можна пошкодити хребтову артерію. Чи знав про це Леонардо? Мабуть, знав, бо на малюнку він показує, що, починаючи з 6-го шийного хребця, у поперекових відростках з’являються отвори для хребтової артерії і вени.

Знання, викладені тут Леонардо, цілком відповідають сучасним анатомічним уявленням і були здобуті шляхом очищення і вивчення багатьох людських хребтів, аби зрозуміти, що саме є в них патологією, а що – нормою. Залишається лише дивуватися, які важливі і серйозні висновки він зробив, працюючи практично самотужки і виявляючись, по-суті, піонером у цій галузі!

Ще один малюнок, який я хотіла б проаналізувати – це зображення мозку і його основних структур (Іл. 31). На цьому аркуші Леонардо описує геніальний експеримент, під час якого він вводив віск у мозок тільки-но померлої людини, щоб визначити форму його внутрішніх порожнин. На малюнку зверху в центрі зображений розрізаний навпіл по середній лінії та розкритий мозок. Застиглий віск заповнює шлуночки мозку, через це можна вивчити їх структуру. Нижче зображено основу мозку. Інші два зображення показують тривимірну форму шлуночків мозку. Бічні шлуночки вигнуті, як роги, по обидві сторони від третього (середнього) шлуночка. Вони дещо збільшені, і їх форма спотворена під тиском введеної речовини у вигляді ін’єкції, так що деякі медичні експерти навіть вважали, що Леонардо тут змальовує випадок гідроцефалії. Леонардо перший, хто застосував ін’єкції шлуночків. Він зробив їх через infundibulum cerebri  – воронку мозку, в яку можна потрапити через ніс. Ця процедура була повторена Волкером лише у 1878 році.

Якщо порівняти малюнок Леонардо із зображенням шлуночків мозку в сучасному анатомічному атласі (Іл. 32), можна розрізнити 1-й і 2-й бокові шлуночки, що вигнуті, як роги (у них знаходиться ліквор, спино-мозкова рідина). Між ними розташовано 3-й шлуночок, що сполучений з попередніми за допомогою отворів Монро. Також видно мозковий водопровід (Сильвіїв водопровід), що веде до 4-го шлуночка. Леонардо вважав, що шлуночки мозку є головними мозковими структурами.

Про це він пише в коментарях до наступного малюнку (Іл. 33). За його уявленнями, перші два шлуночки відповідають за розум, 3-ій – за відчуття (senso commune), тому що близько від нього знаходиться схрещення зорових нервів, а 4-ий – за пам’ять. На цьому ж малюнку нижче він наводить схему розташування деяких черепно-мозкових нервів: нюхових, зорових (включаючи хіазму – перехрест зорових нервів), окорухових, відвідного, трійчастого та блукаючого. Таким чином, він намагається поєднати ці нерви з головними структурами мозку.

Однак шлуночки насправді не є головними структурами мозку, вони не становлять собою відділки центральної нервової системи, як, наприклад, кора, таламус, гіпоталамус, гіпокамф, мозочок, мигдалевидне тіло і т. і. Основна функція шлуночків – це продукування і циркуляція ліквору, що транспортує корисні речовини і гормони та видаляє продукти метаболізму. Шлуночкова система також захищає нервову систему мозку від механічних ушкоджень та відповідає за підтримання нормального тиску. Однак те, що да Вінчі вдалося дослідити та зобразити тривимірну структуру мозкових шлуночків на початку XVI сторіччя і пов’язати її з нервовою системою, з черепно-мозковими нервами – це досягнення, якому неможливо не дивуватися! Залишається лише здогадуватися, який прорив у медичній науці відбувся б, якби Леонардо дійсно закінчив і опублікував свій медичний атлас з описом проведених ним експериментів.

Навіть за аналізом цих кількох малюнків ми розуміємо, наскільки серйозним і глибоким був науковий підхід Леонардо до анатомії. Ні, він не був просто художником, який зображував видимий об’єкт. Він намагався зрозуміти функції кожного органу і закономірності його роботи. Він писав: «Художник, який малює так, як бачить око, без участі розуму, нагадує дзеркало, яке відображає будь-який предмет, але без його пізнання». Чорновий нарис, який він готував як вступ до трактату по анатомії, містить твердження: «Мистецтво повинно служити науці».

Роблячи малюнки за результатами людських розтинів, Леонардо мріяв випустити власний атлас по анатомії. Він хотів назвати його «De figura humana», «Людське тіло». Головна причина, чому Леонардо не закінчив свій трактат по анатомії – це те, що він підійшов до цього проекту надто ґрунтовно. Він зображував кожен орган чи кінцівку з 4 боків. Багатопроекційне зображення частин людського тіла було винайдене саме Леонардо і використовувалося у подальшому іншими анатомами. Його малюнки протягом багатьох років залишалися невідомими, а «батьком анатомії» вважали Везалія, який 1543 року видав медичний підручник «Про будову людського тіла». Везалій використовував той же принцип багатопрекційного зображення частин тіла людини, що і Леонардо, але його малюнки були куди менш досконалими і детальними. Малюнки Леонардо да Вінчі були настільки зрозумілі і переконливі, що не можна було вже заперечувати їх значення у викладанні медицини. І досі анатомічні малюнки у підручниках анатомії створюються за принципом, запропонованим Леонардо. Але він так ретельно підходив до вивчення анатомії і так глибоко вивчав кожне питання, що його бажання написати трактат по анатомії, на жаль, так і залишилося не реалізованим.