Таким чином, Фалес вказав одне первоначало усього сущого, головне у його філософії – матерію. Поряд з нею ще дуже туманно виділяється душа як начало формівне і рушійне. Матерія, звісно, виступає у Фалеса як начало, що має речовинну природу. Про природу ж іншого начала він не говорить майже нічого конкретного. Це те, з чого виходила грецька філософія, з чого вона починала. Подивимося, як скоро вона прийшла до думки про начала іншої природи, ніж матеріальне.

Треба сказати, що це сталося дуже швидко. Уже в філософії учня Фалеса – Анаксимандра, ми зустрічаємось з началом не просто іншої природи, а можна сказати, зовсім іншим за суттю. Взагалі, слід зазначити, що Анаксимандр робить такий стрибок в умоглядності по відношенню до філософії Фалеса, як і сам Фалес зробив по відношенню до мудреців епохи Солона. Якщо врахувати, що усі передпосилки тих висновків, які ми зустрічаємо в концепції Анаксимандра, для нас є втраченими, то ця філософія виступає на перший погляд загадковою і в деякій мірі навіть таємничою. Адже Анаксимандр був учнем Фалеса, отже, повинен був виходити із тих філософських посилок, яких навчив і які роз’яснив йому його вчитель. Здавалося б, він мав би розвивати і продовжувати думку Фалеса про матерію як первоначало усього сущого. Однак замість цього у філософії Анаксимандра ми зустрічаємось з первоначалом зовсім іншого роду. Це первоначало не є щось матеріальне; воно – не речовина, не субстрат. Воно взагалі не речовинної природи. Це первоначало у Анаксимандра є саме Нескінченне (τό ἄπειρον). Воно є Нескінченне зовсім в іншому значенні, ніж була нескінченною матерія у Фалеса. Згадаємо, що мав на увазі Фалес, вважаючи матерію нескінченною. Спираючись на міркування про виникнення матерії, він мислив так: звідкіля виникає матерія? Вона має виникати або з іншої матерії, або з ніщо. Однак з ніщо нічого не виникає, тому цей шлях одразу відкидається як хибний. Тоді що означає «з іншої матерії»? Це значить, що більш розвинені форми матерії виникають із більш примітивних. Однак наскільки б примітивними не були більш ранні форми матерії, вони все одне – матерія, так що не можна вказати такого як завгодно віддаленого моменту часу, коли ці примітивні форми матерії не були матерією, інакше вони становили б собою ніщо. Наскільки б примітивними не були початкові форми матерії, вони все одне матерія, існуюче. Це значить, що матерія не має свого початку в часі, а також свого кінця. Матерія є нескінченною у перебігу часу, вона існує завжди, поки існує час. Вона утворюється тоді і в тому ж процесі, в якому утворюється і складається сам час. (До речі, звідси випливає, що, оскільки усі фізичні сили проявляються у часовому вимірі і поза часом неможливі, то ніякі фізичні, матеріальні взаємодії не можуть виступати причинами існування матерії, причинами її виникнення, у протилежність її відсутності). Таким чином, матерія є нескінченною для Фалеса в тому значенні, що вона не має початку і кінця, що вона є вічна і незнищенна. Вона сама не утворюється і не зникає, а існує, поки розгортається час. Нескінченність у часі є визначальною ознакою матерії. Отже, часова нескінченність виступає тут атрибутом речовинно існуючого. Натомість Нескінченне, яке ми зустрічаємо у Анаксимандра, не є ознакою чи рисою для чогось, не є нічиїм атрибутом. Первоначало у Анаксимандра – це не щось існуюче, не якийсь субстрат, ознакою якогось була б нескінченність. Первоначало у Анаксимандра – це є Нескінченне саме по собі (τό ἄπειρον). Про це свідчать усі джерела, які переповідають нам про основні положення анаксимандрівської філософії. Так, Діоген Лаерцій (II, 1-2) говорить: Ἀναξίμανδρος Πραξιάδου Μιλήσιος. οὗτος ἔφασκεν ἀρχὴν καὶ στοιχεῖον τὸ ἄπειρον, οὐ διορίζων ἀέρα ἢ ὕδωρ ἢ ἄλλο τι. – «Анаксимандр, син Праксіада, Мілетець, стверджував, що начало і елемент – Нескінченне (τό ἄπειρον), не вирізняючи його як «повітря», «воду» чи який-небудь інший [визначений елемент]». Те ж саме стверджує і Симплікій (Ком. до «Фізики», 24, 13): τῶν δὲ ἔν καὶ κινούμενον καὶ ἄπειρον λεγόντων Ἀναξίμανδρος Θαλοῦ γενόμενος διάδοχος καὶ μαθητὴς ἀρχήν τε καὶ στοιχεῖον εἴρηκε τῶν ὄντων τὸ ἄπειρον, πρῶτος τοῦτο τοὔνομα κομίσας τῆς ἀρχῆς. λέγει δ᾽ αὐτὴν μήτε ὕδωρ μήτε ἄλλο τι τῶν καλουμένων εἶναι στοιχείον, ἀλλ᾽ ἑτέραν τινὰ φύσιν ἄπειρον, ἐξ ἧς ἅπαντας γίνεσθαι τοὺς οὐρανοὺς καὶ τοὺς ἐν αὐτοῖς κόσμους. – «Із тих, хто вказує одне начало, рушійне і безкінечне, Анаксимандр, земляк, наступник і учень Фалеса, началом і елементом сущого вважав Нескінченне (τό ἄπειρον), першим вводячи цю назву начала. Цим началом він вважає не воду і не якийсь з інших так званих елементів, а деяку іншу безкінечну природу, з якої народжуються небозводи (οὐρανοί) і космоси, що в них знаходяться». У Іринея («Проти єресей», ІІ, 14) зустрічаємо наступне свідчення: «Анаксимандр прийняв за начало невимірювальне (immensum), що сім’яподібно містить у собі самому народження усіх речей». Симплікій знову, вже в іншому місці (Ком. до «Фізики», 41, 16), підкреслює: «Анаксимандр прийняв за начало деяку безкінечну природу (φύσις ἄπειρος), відмінну від 4 елементів». У Іпполіта читаємо: οὗτος ἀρχὴν ἔφη τῶν ὄντων φύσιν τινὰ τοῦ ἀπείρου. Ταύτην δ᾽ ἀίδιον εἶναι καὶ ἀγήρω, ἣν καὶ πάντας περιέχειν τοὺς κόσμους. – Анаксимандр сказав, що «начало сущих речей – деяка природа Нескінченного (φύσις τοῦ ἀπείρου). Він називає Природу Нескінченного «вічною і тією, що не старіє» і каже, що вона «обіймає всі космоси»». Наведемо також свідчення Цицерона: Is enim (Anaximander) infinitatem naturae dixit esse, e qua omnia gignerentur. – «Джерелом, з якого все народжується, Анаксимандр проголосив Нескінченність природи (infinitas naturae)».

Що об’єднує всі ці свідчення? Те, що жодне з них не говорить, що саме у Анаксимандра є Нескінченне. Нескінченне не виступає тут ознакою чогось, воно також не є якесь визначене «щось». Так що Гегель, критикуючи Анаксимандра, одним словом сформулював те, що здавалося йому недоліком цієї філософської концепції – те, що анаксимандрівське Нескінченне є невизначене. Анаксимандр не окреслює його як щось суще або ознаку чогось сущого. Як суще, як матерія Нескінченне Анаксимандра дійсно ніде не визначене. Однак це має означати лише одне: Нескінченне Анаксимандра – це ніщо із сущого. Воно не суще, не має речовинної природи. Ось чому таке Нескінченне – це не щось конкретне з існуючого. Не говорячи про Нескінченне, що́ воно є, Анаксимандр тим самим підкреслював його позаречовинність. Воно є Нескінченне саме по собі, і природа його – не природа існуючого, а швидше природа сутності. Нескінченне як начало є таким за своєю суттю, а не фізично. «Нескінченне становить начало усього існуючого» – тут названа суть цього начала, а не його ознака. Безумовно, самі автори, у яких ми знаходимо свідчення про Нескінченне Анаксимандра, відчували, що воно неречовинного характеру, що воно не має природи існуючого. Звернімо лише увагу, як дивно вони його називають. Вони не кажуть про нього просто «Нескінченне». Вони називають його «Нескінченна природа» – φύσις ἄπειρος (Симплікій), «Природа Нескінченного» – φύσις τοῦ ἀπείρου (Іпполіт), «Невимірювальне», «Безмірне» – immensum (Іриней), «Нескінченність природи» – infinitas naturae (Цицерон). Цим вони ніби хочуть підкреслити, що воно поза матеріальними речами і природа його інша. У чому полягає природа цього Нескінченного і якого роду це начало – ось з чим ми маємо розібратися.

І для початку подивимось, що сказано у самого Анаксимандра про Нескінченне як первоначало усього сущого (ті відомості, які ми можемо почерпнути із першоджерел). Яке це Нескінченне, що воно робить, у чому полягають його функції, до чого воно призводить?

По-перше, як ми вже чули із свідчення Іполита, Анаксимандр називає Нескінченне «вічним і тим, що не старіє». Воно також «обіймає всі космоси». Схожий вислів зустрічаємо у Симплікія: «З Нескінченного народжуються небозводи і космоси, що в них знаходяться». Далі, ще більш цікаві відомості знаходимо у Діогена Лаерція. Він говорить: «Анаксимандр стверджував, що начало і елемент – Нескінченне, не вирізняючи його як «повітря», «воду» чи дещо інше», і тут же, до цього твердження додає: καὶ τὰ μὲν μέρη μεταβάλλειν, τὸ δὲ πᾶν ἀμετάβλητον εἶναι.– «і частини змінюються, а Ціле (світ, Універсум) незмінне».

Тут, починаючи з цього свідчення, ми маємо бути дуже уважні. Згадаємо, ми вже говорили, що словом τὸ πᾶν (Ціле, Універсум) греки називали світ. Тобто якщо до цього Фалес у своїй філософії осмислював лише суще як таке у цілому, то у філософії Анаксимандра, як видно із наведеного вище фрагменту, вперше з’являється поняття світу. Анаксимандр осмислює вже не лише суще, а світ як такий, показує, що саме є для нього характерним. На відміну від «частин», світ як Ціле, як Універсум-Одне, котре обіймає собою все, є незмінним. Причому цю властивість світу Анаксимандр напряму пов’язує із введеним ним первоначалом – Нескінченним. Дійсно, подивимося, як звучить наведена у Діогена фраза: «Анаксимандр стверджував, що начало та елемент – Нескінченне, і частини змінюються, а Універум незмінний». Сам собою напрошується висновок: Нескінченне як первоначало Анаксимандр вважав причиною того, що частини змінюються, а Ціле-Універсум незмінне. Тобто Нескінченне у Анаксимандра є те, що забезпечує подібний порядок речей.

Отже, Нескінченне як первоначало обумовлює закономірності існування світу. Що ще воно робить? Воно встановлює також те, яким чином у світі відбувається виникнення. Дійсно, у Симплікія ми читаємо (Ком. до «Фізики» 12, В1): οὗτος δὲ οὐκ ἀλλοιουμένου τοῦ στοιχείου τὴν γένεσιν ποιεῖ, ἀλλ᾽ ἀποκρινομένων τῶν ἐναντίων διὰ τῆς ἀιδίου κινήσεως. – «Виникнення він [Анаксимандр] пояснює не перетворенням (інакшенням) першоелемента, а виділенням протилежностей унаслідок вічного руху». Що таке першоелемент (στοιχείον)? Це Нескінченне, як ми вже бачили це із свідчень Діогена і того ж самого Симплікія. Таким чином, виникнення всього у світі Анаксимандр пояснює за рахунок того, що в самому Нескінченному виділяються протилежності внаслідок вічного руху. Звернімо увагу, в Анаксимандра ніде не сказано, що ці протилежності – дещо суще, що вони – це якісь наявні речі чи їхні властивості. (Це вже потім Симплікій від себе додає, що протилежності – це «гаряче-холодне, сухе-вологе й інше».) Нескінченне просто призводить до виникнення сущого шляхом утворення протилежностей у собі самому. Оскільки воно не є щось речовинне, то і протилежності, які в ньому утворюються, не названі як речовинно існуючі, як щось притаманне речам. Ці протилежності швидше є те, що забезпечує можливості речей та їхніх властивостей. Вони (протилежності) породжуються з Нескінченного як з чогось Одного і діють у ньому як його власні прояви, в той же час виступаючи деякими передумовами для існування сущого.

Не суперечить цьому також свідчення, яке ми знаходимо у Аристотеля («Фізика», А4, 187а 20): οἱ δ᾽ ἐκ τοῦ ἑνὸς ἐνούσας τὰς ἐναντιότητας ἐκκρίνεσθαι, ὥσπέρ Ἀναξίμανδρός φησι. «Протилежності [від початку] наявні в Одному і виділяються з нього, як говорить Анаксимандр». Це «від початку» означає, що протилежності виражають собою дещо, закладене в Одному потенційно, тобто містять у собі суще в його можливості. В продовження цієї думки у Іринея зустрічаємо свідчення, що Нескінченне є невимірювальне, яке «сім’яподібно містить у собі самому народження усіх речей». Отже, воно містить у собі виникнення всіх речей у якості можливості, а не фізично. Воно у можливості обумовлює речі наперед. Таким чином, Нескінченне несе в собі функцію задавання можливості усього існуючого, його визначення наперед.

Ще одне надзвичайно цікаве і дивовижне свідчення знаходимо у Псевдо-Плутарха (Стромати, 2): μεθ᾽ ὂν Ἀναξίμανδρον Θάλητος ἑταῖρον γενόμενον τὸ ἄπειρον φάναι τὴν πᾶσαν αἰτίαν ἔχειν τῆς τοῦ παντὸς γενέσεώς τε καὶ φθορᾶς. ἀπεφήνατο δὲ τὴν φθορὰν γίνεσθαι καὶ πολὺ πρότερον τὴν γένεσιν ἐξ ἀπείρου αἰῶνος ἀνακυκλουμένων πάντων αὐτῶν. «Після нього [Фалеса] Анаксимандр, товариш і земляк Фалеса, сказав, що причина виникнення і знищення Всесвіту – Нескінченне. Він стверджував, що відбувається загибель [світів-небозводів], а багато раніше – [їхнє] народження, причому спокон нескінченного віку повторюється по колу все одне й те саме». Це свідчення перегукується зі свідченням Діогена Лаерція про те, що «частини змінюються, а Ціле-Універсум незмінне». Нескінченне призводить до того, що у будь-яких процесах знищення і руйнування дещо Одне зберігається і повторюються, залишаючись тим же самим.

Звернімо увагу також на ще одне вражаюче свідчення, яке ми знаходимо у Іпполіта: οὗτος ἀρχὴν ἔφη τῶν ὄντων φύσιν τινὰ τοῦ ἀπείρου. λέγει δὲ χρόνον ὡς ὡρισμένης τῆς γενέσεως καὶ τῆς οὐσίας καὶ τῆς φθορᾶς. – «Начало усього сущого, [за Анаксимандром], – деяка Природа Нескінченного. Час же, за його словами, * * * (лакуна в тексті) у тому сенсі, що народження, буття і загибель [світів-небозводів] передбачені». Тобто Нескінченне спричиняє те, що народження, буття і загибель світів-небозводів передбачені, а отже, хід часу визначений наперед. Нескінченне зумовлює природу часу.

Далі, у Аристотеля («Фізика», Г4) читаємо, що, за словами Анаксимандра, Нескінченне «все обіймає і всім править», що воно «безсмертне і не підвладне загибелі». Для нас особливо важливо, що Анаксимандр вважав Нескінченне тим, що здатне «усім правити», а значить, воно саме становить собою закон, за яким існує все суще у світі. У «Думках філософів» маємо ще таке висловлювання: λέγει γοῦν διότι ἀπέραντόν ἐστιν, ἵνα μηδὲν ἐλλείπηι ἡ γένεσις ἡ ὑφισταμένη. – Анаксимандр «пояснює, чому воно [Нескінченне, τό ἄπειρον] є безкінечне (ἀπέραντόν): щоб ніколи не вичерпувалося наявне виникнення». Це дуже важливе висловлювання, яке допоможе нам, зрештою, остаточно зрозуміти природу Нескінченного Анаксимандра і рід цього первоначала. І, нарешті, найбільш дивовижне і таємниче свідчення ми зустрічаємо у Симплікія, коли він говорить про народження з Нескінченного небозводів і космосів. Він наводить вираз, яким сам Анаксимандр пояснював, здається, будь-яке виникнення взагалі. Ось як цей вираз звучить у дослівному перекладі з давньогрецької: «Звідкіля речей походження є, туди і загибель їх також наступає згідно з вимогою, адже вони дають одна одній відшкодування і завдаток за шкоду відповідно порядку часу». Для нас цей вираз у першу чергу дивовижний тим, що тут не йде мова ні про яке виникнення світів чи космосів, до яких прив’язав його Симплікій, а скоріше про деяку взаємну співвіднесеність та узгодженість, що існує між усіма речами в світі (саме це має на увазі вираз «речі дають одна одній відшкодування за шкоду»).

Отже, із наведених висловів ми бачимо, що Нескінченне Анаксимандра не було простим первоначалом, що визначало фізичні властивості речей. Нескінченне задає закономірності існування світу, обумовлює виникнення і загибель всього в ньому існуючого. Воно встановлює, що тут може існувати, а що ні, адже воно містить, несе у собі всі речі в їх можливостях. Нескінченне визначає також природу часу і порядок узгодженого співіснування для усього сущого. Нескінченне виступає як загальний принцип, що керує світом і направляє його розвиток.

Таким чином, тези про Нескінченне свідчать, що філософія Анаксимандра була надзвичайно розвиненою і багатогранною. Ми зустрічаємо в ній купу важливих висновків, які поки що здаються малозрозумілими, оскільки їхні логічні передпосилки для нас втрачені. Однак чуття філософа, деякий особливий нюх, який повинен бути у всякого мислителя, здатного міркувати істотно, підказує нам, що у випадку з Анаксимандром ми маємо справу не з вільними фантазіями, а з чимось надзвичайно змістовним і ґрунтовним у філософському смислі. За всіма висловами Анаксимандра, хоч якими б непоясненними на перший погляд вони не здавалися, стоїть якийсь безсумнівний понятійний контекст. Ми маємо дістатися до цього контексту, можливо, не одразу, а хоча б поступово. Смисл виразів Анаксимандра буде розкриватися для нас дедалі глибше по мірі того, як ми будемо занурюватися в осереддя філософських питань. Однак для того, щоб хоч якось збагнути ці вислови, перед нами стоїть задача врешті-решт встановити, якого роду та якої природи є це первоначало – Нескінченне Анаксимандра.

Для того, щоб встановити це, осмислимо докладніше ті свідчення про Нескінченне, які ми тільки що почули. Перше: Іполит каже, що Нескінченне «обіймає всі небозводи і космоси». Що Анаксимандр мав на увазі? Що таке небозводи (οὐρανοί) і космоси? Швидше за все, небозводи для Анаксимандра – це дещо на зразок того, що ми зараз називаємо космічними системами на кшталт нашої Сонячної системи. Тобто Анаксимандр, скоріш за все, вважав, що існує безліч таких космічних, астрономічних систем, і у кожній з них, так само, як і в нашій, існує свій строго встановлений порядок. Слово «космос» (κόσμος) у грецькій мові якраз і означає «порядок»; це лише починаючи з Піфагора воно використовується у значенні «Всесвіт», «Універсум», «світовий порядок». Тобто Нескінченне призводить до існування усіх макросистем у світі і забезпечує порядок, який у них встановлений. Чому ж Анаксимандр говорить саме про макросистеми, про астрономічні масштаби, а не про звичайні речі, що нас оточують? Тому що звичайні речі швидко утворюються і розсипаються, Анаксимандр же намагався осмислити світ як такий у цілому, тому він одразу бере до розгляду щось глобальне, всезагальне, довготривале. Усі філософи, скажімо, іонійської школи, розмірковували про речі як такі, Анаксимандр же – про космічні світи і небозводи, тому що він намагався пояснити загальний хід речей у Всесвіті, а не одну тільки просту наявність існуючого. У світі, каже він, є безліч небесних систем, і в кожній з них є порядок, тобто деяка надзвичайна рівновага, яка зберігається дуже довго, мільярди років. Цю рівновагу, цей порядок забезпечує Нескінченне як первоначало усього, що в світі присутнє. Чому ж тоді він каже, що Нескінченне обіймає всі небозводи і космоси? Що значить обіймає? Це значить: воно їх охоплює і пронизує собою, підтримує їх, але не як щось матеріальне. Воно є те, що тримає цей порядок, встановлює його, є передумовою для нього. Тоді що мав на увазі Симплікій, коли говорив, що «з Нескінченного народжуються всі небозводи і космоси, що в них знаходяться»? Хіба вислів «народжуються з Нескінченного» не має означати, що Нескінченне є матеріалом для них? Однак Анаксимандр ніде не каже нам, що Нескінченне є матеріалом, що небозводи народжуються з нього як з чогось речовинного. Навпаки, він всіляко намагається підкреслити, що Нескінченне не становить собою нічого визначеного із сущого. Тоді вислів «з Нескінченного народжуються небозводи» має означати лише одне: Нескінченне у якості певного закону і первинного поштовху забезпечує можливість для виникнення усіх космічних світів і усього макроскопічного порядку у Всесвіті. Нескінченне із самого себе надає речам цей закон і порядок, і в цьому плані можна сказати, що вони породжуються з нього, тому що воно служить для них началом. Нескінченне є не матеріал, а певний установчий закон, з якого веде свій початок весь глобальний порядок Всесвіту. Цей глобальний закон, що обіймає існуюче, за яким все у світі відбувається, є «вічним і тим, що не старіє». Саме він і визначає світ як такий. Тобто тільки тому, що існує деякий глобальний закон і порядок, який презентує собою Нескінченне – тільки тому й існує світ у тому вигляді, в якому ми його бачимо. Не будь цього закону, світ занурився б у хаос і розпад.

Звідси, у контексті Нескінченного, стає зрозумілим також вислів: «Частини змінюються, а Ціле-Універсум незмінне». Нескінченне забезпечує такий розвиток Всесвіту, що його окремі частини – космічні системи, світи-небозводи, взагалі, будь-яке суще – змінюються. Вони утворюються, розвиваються, старішають, занепадають, аби перевтілитися в нові, ще більш розвинені системи. Однак сам загальний порядок, який тут встановлений і який визначає сам світ, не змінюється, не руйнується і завжди залишається тим же самим. Отже, що таке Ціле, яке завжди незмінне при будь-яких перетвореннях всередині нього? Це сам світ. Світ у цілому як деяке утворення, пронизане єдиним незмінним порядком, завжди той же самий. Він не утворюється і не зникає, не занепадає і не руйнується. Світ у цілому – Універсум – це те Ціле й Одне, яке завжди незмінне, охоплене стійким законом, що в ньому править. Цей закон в ньому впроваджений Нескінченним. Таким чином, Нескінченне є порядок і закон, який спричиняє все, що відбувається в світі, а точніше, наявний у світі хід речей. Власне, те, що Нескінченне забезпечує загальні закономірності світу – це саме собою логічно випливає із концепції Анаксимандра. Адже Анаксимандр називає для всього існуючого Одне первоначало, а не декілька. І як первоначало усього сущого, воно має спричиняти увесь хід існування як такого, тобто породжувати із себе і матеріальне, і рушійне, і формотворче начала. Це значить, якщо має місце певний закон і порядок в існуванні сущого, то первоначало має бути його витоком та причиною. Отже, всюди, де Анаксимандр виявляє певний порядок в існуванні речей, Нескінченне як первоначало повинне виступати його причиною. Порядок речей – ми маємо на увазі всезагальні закономірності, за якими існує все суще в цілому: хід часу, можливості існування, спосіб виникнення і т. і. Нескінченне має пояснювати, як саме вони проходять, показувати причини цих процесів.

Тут треба зауважити, що усі подібні всезагальні закономірності, зазначені в Анаксимандра, є не банальними і далеко не очевидними – вони феноменальні, оскільки їх неможливо встановити шляхом простого статистичного спостереження над сущим. Перша така закономірність існування світу: «Частини змінюються, а Ціле-Універсум незмінне» говорить нам про те, що світ для Анаксимандра – це дещо Ціле, Одне, яке існує саме по собі відокремлено від речей, які в нього входять. Тільки так можна пояснити, чому світ не змінюється, коли змінюються речі, які він собою охоплює. Світ є щось ціле, відокремлене і завжди незмінне незалежно від існуючого, що в ньому присутнє – це закономірність, яку не можуть підказати ніякі досліди над речами. Далі, друга закономірність: будь-яке виникнення, появу речей Анаксимандр пояснює «виділенням протилежностей з першоелемента унаслідок вічного руху». Тобто в Нескінченному як першоелементі, котрий становить собою всезагальний закон і порядок, що ним керується світ, виділяються протилежності, завдяки яким тільки й можливе виникнення й існування наявних речей. Що це за протилежності, що вони собою становлять? Очевидно, вони також становлять собою щось на зразок законів, причому протилежних за змістом, однак єдиних за суттю, оскільки вони ведуть свій початок із Нескінченного як начала, спільного для них усіх. Те, що вони протилежні за змістом, не означає, що вони суперечать один одному. Адже ми знаємо, що протилежні моменти знаходяться у відповідності між собою і доповнюють один одного, якщо залишаються у рамках цілого, з якого вони походять, як «ліве» і «праве» невіддільно пов’язані й узгоджені між собою у рамках єдиного поняття «сторона». Са́ме ці закони, які, завдяки своїй протилежності, забезпечують діалектичний процес «вічного руху», й обумовлюють наперед виникнення й хід існування сущого. Звідси наступна закономірність, яка випливає з філософії Анаксимандра: увесь порядок виникнення й існування речей у світі обумовлений виділенням протилежностей у межах Нескінченного як деякого первоначала, що стоїть над усім. Цей висновок рівня гегелівської концепції діалектичного руху протилежностей напевно пов’язаний з попереднім висновком про те, що світ є щось ціле і завжди незмінне, незалежно від існуючого, яке він охоплює. Адже згадаємо гегелівську концепцію діалектики. У спрощеній формі вона полягає в наступному: протилежності виділяються в цілому; одна з цих протилежностей становить те, що ціле є в собі, а інша – те, що вона є для себе, в результаті ж взаємодії між ними відбувається процес становлення, завдяки якому ціле піднімається на новий, більш високий рівень, однак разом з тим і в змінах залишається тим же самим. Безумовно, думка Анаксимандра щодо взаємовідношення між протилежностями не була такою логічною і послідовною; безумовно також, що Анаксимандр був далекий від тих теорій і понять, які ми зустрічаємо у Гегеля, однак дивовижно, як думки цих філософів перегукуються між собою! Адже тільки співвідношення протилежностей може забезпечити те, щоб ціле, не дивлячись на внутрішні зміни, не втрачало тотожності з самим собою, залишалося тим же самим. Це може означати, що Гегель і Анаксимандр висловлюються тут стосовно одного і того ж процесу і закону, який вони помічають у світі, однак думки Гегеля є вже розвинутими й систематичними, тоді як думки Анаксимандра з приводу цього процесу відповідають філософському осмисленню в зародковому стані, що, тим не менш, аж ніяк не зменшує їхньої значущості та ваги.

Далі наступна, третя закономірність. Ми про неї вже згадували; вона говорить про те, що Нескінченне як першоелемент містить у собі всі речі у їхній можливості. У Анаксимандра, звісно, ніде напряму так не сказано. Однак цей висновок легко випливає із співставлення фрагменту Симплікія про виникнення, яке стається за рахунок «виділення протилежностей у першоелементі», зі свідченням Аристотеля про те, що, згідно з Анаксимандром, «протилежності від початку наявні і виділяються в Одному». Отже, якщо виникнення будь-якого сущого в світі відбувається завдяки розрізненню протилежностей у першоелементі, і якщо ці протилежності наявні й вирізняються в першоелементі від початку, то звідси випливає, що Нескінченне як первоначало наперед зумовлює можливості речей. Про те, що ми робимо правильний висновок, говорить і цитата з Іринея, що «Нескінченне сім’яподібно містить у собі самому народження усіх речей». «Сім’яподібно» – значить «у зародку, в можливості», як сім’я – це рослина у можливості, наявна у ньому лише потенційно. Отже, Нескінченне, за рахунок виділення протилежностей, наперед задає властивості речей та можливість їхнього виникнення. Це, до речі, наводить на здогад, що подібну теорію ми вже зустрічали у грецькій філософії в іншому місці – у філософії Платона. Платон також стверджував, що існує дещо, здатне визначати існування речей наперед, заздалегідь нести в собі їх прообраз – це ідеї речей. Ідеї Платона, так само, як і протилежності Анаксимандра – це те, що заздалегідь, від початку задає виникнення й існування сущого. Якщо за цим твердженням, – що речі в можливості їхнього існування визначені від початку, – стоїть якийсь конкретний смисл, то очевидно, що Анаксимандр і Платон мають тут на увазі одне й те саме. А отже, протилежності Анаксимандра повинні мати ту ж природу, що й ідеї Платона. Платонівські ідеї – це ніщо з сущого, дещо неречовинне. Значить, неречовинними повинні бути і протилежності, які, за думкою Анаксимандра, виділяються з Нескінченного, від початку спричиняючи існування сущого, як кожного окремого, так і всього в цілому.

Четверта закономірність існування речей, відмічена Анаксимандром у його філософії, логічно випливає з попереднього. Вона стверджує: «Існування й виникнення речей у світі передумовлене, визначене наперед». Це значить, що у Нескінченному не просто заздалегідь встановлені властивості речей і можливість їхнього виникнення. Це значить, що весь хід присутності речей у світі за великим рахунком передбачений і не припускає ніяких відхилень. Саме це й сказано в свідченні Іполита, що «народження, буття і загибель світів-небозводів передбачені». Хід існування Всесвіту йде у строго встановленому напрямку, який заданий наперед. Хоча це свідчення Іполита цікаве ще й тим, що в ньому згадується час. «Час же, за словами Анаксимандра, * * * (лакуна), в тому сенсі, що народження, буття і загибель світів-небозводів передбачені». Отже, таку передбаченість Анаксимандр сутнісно пов’язує з часом. Природа часу пов’язана з природою цієї передбаченості; інакше кажучи, час – це такий процес, який має бути сам побудований на цій передбаченості, виступати передумовою для неї. Зайве нагадувати, що ця закономірність теж повинна випливати з Нескінченного як первоначала, що стоїть над усім.

Тепер п’ята закономірність, яку переповідає нам Псевдо-Плутарх. Він каже: «Відбувається загибель світів-небозводів, а багато раніше – їхнє народження, причому спокон нескінченного віку повторюється по колу все одне й те саме». Що таке «одне й те саме»? Схожі події? Навряд. Це скоріше нагадує концепцію Великого Року, яку ми зустрічаємо у Геракліта. За думкою Геракліта, існує величезний період часу – Великий Рік, по закінченні якого існування світу починається спочатку і так само тече знов. Тобто на протязі Великого Року до найменших подробиць повторюється те, що в ньому вже було колись раніше, у попередні рази. Існування світу в цілому по колу повторюється знов. Звісно, можна було б припустити, що Псевдо-Плутарх щось переплутав і приписав Анаксимандру думку, яка йому не належала, і яку пізніше висловив Геракліт. Можна було б припустити, якби не та концепція світу, яку ми бачимо у Анаксимандра. Нагадаємо, ми прийшли до висновку, що світ для Анаксимандра – це щось ціле, незмінне і відособлене від сущого, яке в ньому наявне. Він є Одне й те саме, що зберігається при будь-яких змінах в існуючому, котре ним охоплене. Отже, вираз «спокон нескінченного віку повторюється по колу все одне й те саме» має означати, що світ якимсь чином по колу повторюється в існуючому. Зараз ми лише відмітимо для себе цей висновок, остаточний же його зміст ми зрозуміємо тільки тоді, коли будемо докладно розглядати філософію Парменіда і Геракліта. Для себе ж зауважимо: філософська концепція Анаксимандра дивним чином перегукується з філософськими концепціями більш пізніх філософів, причому найвидатніших із них. Це можна було б списати на рахунок неточності свідчень, які ми знаходимо в першоджерелах, якби не той факт, що близькість цих філософських концепцій стає помітною не при безпосередньому читанні першоджерел, а при логічному аналізі усіх свідчень, що залишилися нам від філософії Анаксимандра.

Отже, філософія Анаксимандра як би в зародку містить у собі більш пізні й розвинені філософські концепції. Це говорить, по-перше, про те, що Анаксимандр був надзвичайно проникливим мислителем, який зумів вгадати наперед багато з того, до чого подальші філософи прийдуть шляхом понятійного аналізу. І по-друге: Нескінченне Анаксимандра було досить продуманим поняттям, якщо, спираючись на нього, він дійшов висновків, які через логічний аналіз виводяться далеко не просто. А значить, знову ж таки, нам обов’язково треба встановити, якого роду та якої природи це начало, що з нього Анаксимандр вивів настільки серйозні філософські положення. Адже однієї проникливості тут замало; філософ має спиратися на ґрунтовну понятійну базу, для того, щоб його концепція була змістовною і не становила собою пусті вигадки.

Залишається ще одна закономірність, яку, згідно зі свідченнями першоджерел, Анаксимандр помітив в існуванні сущого. Ця закономірність (вже шоста за ліком з тих, що ми виділили) сформульована у фрагменті Симплікія (DK, B1), в котрому єдиному зберігся автентичний текст Анаксимандра. Ось вона: ἐξ ὧν δὲ γένεσίς ἐστι τοῖς οὖσι καὶ τὴν φθορὰν εἰς ταῦτα γίνεσθαι κατὰ τὸ χρεών. διδόναι γάρ αὐτὰ δίκην καὶ τίσιν ἀλλήλοις τῆς ἀδικίας κατὰ τὴν τοῦ χρόνου τάξιν. «Звідкіля речей походження є, туди і загибель їх також відбувається згідно з вимогою, адже вони дають одна одній відшкодування і завдаток за шкоду відповідно порядку часу». На переконання Гайдеґґера (він спирається при цьому на лінгвістичний аналіз Джона Барнета), самому Анаксимандрові в цьому виразі належить лише фрагмент, що починається зі слів «згідно з вимогою» і закінчується словами «за шкоду» (ми підкреслили цей фрагмент у цитаті Симплікія суцільною лінією). До такого висновку Барнета, а за ним і Гайдеґґера спонукало спостереження, що початок цього виразу, так само, як і кінець, містить у собі поняття (наприклад, γένεσις і φθορά), які з’являються у грецькій філософії значно пізніше, за часів Аристотеля, та які абсолютно не властиві для філософії епохи Анаксимандра. Це означає, що початок і кінець цього вислову були переінакшені, передані викривлено і містять у собі не зміст, який вкладав у них Анаксимандр, а зміст, який побачив у них той, хто цитує цей вираз (Симплікій або хтось ще раніше до нього). Симплікій передає слова, які становлять початок і кінець фрази, так, як він сам їх розуміє, не звертаючи уваги, що через це вираз загалом позбавляється будь-якого смислу. Адже що має значити: «звідкіля речі беруть походження, туди і загибель їх відбувається»? Геракліт-Алегорист припускає (DK, B1a), що смисл цих слів такий: «Все, що виникає з яких-небудь елементів, у них же і розкладається при знищенні». Але тоді незрозуміло, чому Анаксимандр сам так не сказав. Бо якби тут мова йшла про елементи, то нічого не заважало б Анаксимандру сказати про це прямим текстом. Вислів же Анаксимандра, навіть у тому вигляді, в якому ми його знаходимо у Симплікія, говорить про щось всезагальніше, ніж просте матеріальне формоутворення речей. Цей вислів явно говорить про певний загальносвітовий закон, що забезпечує існування сущого в цілому. Адже у вислові обговорюється щось, що дозволяє сущому уникати свавілля, насилля, шкоди, а значить, забезпечує для нього на протязі його існування узгоджене взаємовідношення з іншим сущим. Тільки в цьому контексті ми і маємо розуміти вислів Анаксимандра: він говорить нам про те, що дозволяє речам існувати стабільно протягом того часу, поки вони наявні у світі. Анаксимандр висловлює закономірність, яку він помічає в устрої світу загалом. У твердженні ж: «з яких елементів речі утворюються, у ті потім і розпадаються при руйнуванні» немає ніякого смислу хоча б тому, що це у більшості випадків далеко не так. Навіть елементи, з яких складаються речі, зазнають змін з часом і перетворюються в інші, які потім і виділяються в процесі розпаду. Найпростіший приклад (дуже показовий з точки зору хімічних метаморфоз) – зорі, які утворюються із водню, а закінчують своє існування тоді, коли в них виникають вже елементи групи заліза. І навіть якщо Анаксимандр не знав про хімічні перетворення в складі речей, вислів все одно не дозволяє себе тлумачити в подібному смислі, тому що тоді абсолютно незрозуміло, про які «відшкодування і завдаток» в ньому згадується та яким чином це дозволяє речам «уникати шкоди». Безумовно, до вислову Анаксимандра пізніше ми ще повернемося і спробуємо збагнути прихований у ньому смисл. Зараз же зробимо висновок: у всіх шести положеннях, які ми назвали у філософській концепції Анаксимандра, виражені закономірності загального устрою світу, і жодна з цих закономірностей як така не стосується матеріальних процесів в існуючому.