Отже, простежується наступний процес: спочатку, на примітивних стадіях своєї еволюції, людина виділяє лише загальні роди існуючого (на зразок «рослин», «тварин», «живих істот», «неживих предметів» тощо), і ці роди окреслюються нею умовно, не точно, за зовнішніми поверховими ознаками. Тобто класифікація як така починається з виділення найбільш загальних широких родів сущого. Потім людина переходить до більш точної вузької класифікації, де ознаки предметів, що відносяться до даного класу, є вже вивченими, усталеними, деталізованими. Наприклад, серед рослин вона виділяє «плодові культури», «злакові культури», «коренеплоди» і т. і., серед тварин – «ссавців», «плазунів», «земноводних» тощо, і навчається вирізняти їхні характерні особливості. Наявність такої деталізованої класифікації у всіх сферах існуючого є свідченням високого культурного розвитку людини. Відмітимо, що на цьому етапі широка загальна класифікація і вузька конкретна існують як би поряд, незалежно одна від одної. Але по мірі того, як існуюче навколо людини класифікується все більш диференційовано, як вона виділяє все обмеженіші сукупності предметів з усе більш специфічними ознаками, виникає протилежна тенденція – тенденція до інтегральної загальної класифікації, яка охоплювала б максимально можливу сукупність речей. Так людина повертається до все тих же загальних родів існуючого, однак ознаки цих родів виявляються вже чітко встановленими, і по них стає можливо навіть вносити уточнення в більш вузьку конкретну класифікацію. Перехід від вузької диференціальної класифікації до загальної й інтегральної ознаменовує підняття людини на найвищу стадію її культурного розвитку, коли стають можливими вже такі умоглядні види діяльності, як наука і філософія.

Які переваги дає людині перехід від диференціального погляду на існуюче до інтегрального? Які плюси їй приносить строго визначена загальна класифікація, яка існувала б уже не окремо, а у зв’язку з конкретною, охоплюючи і включаючи в себе цю останню? По-перше, вона дозволяє внести уточнення в класифікацію більш конкретну. По-друге, загальна класифікація дає можливість виявити, знайти певні зв’язки і спільності між декількома окремими вузькими класами існуючого і так помітити спорідненість між ними. По-третє, загальна класифікація як би підсумовує наші знання відносно певної сукупності існуючого і, таким чином, ніби об’єднує його. Вузька ж диференціальна класифікація, навпаки, зрештою веде до «дурної нескінченності», коли виділяються все більш малі й специфічні сфери сущого і втрачається їхній зв’язок з цілим, їхній контекст, котрим вони поєднані з іншим існуючим. Диференційовані роди, види, класи, ряди, підрозділи сущого стають ніби незалежними, відірваними один від одного. Загальна ж класифікація дозволяє уникнути цього розриву. І, нарешті, саме головне, різноманіття видів сущого у світі є невичерпним, тому, потрапивши в нові умови, людина опиняється в ситуації, коли проведена нею раніше вузька класифікація не діє. Наприклад, маючи спочатку справу з фауною північних широт і несподівано потрапляючи в екваторіальну зону, де тваринний світ геть інший, вона мусить проводити класифікацію, розділяти, диференціювати навколишнє існуюче як би з нуля. Тобто оперуючи лише вузькою класифікацією, людина, стикаючись з новим існуючим, втрачає орієнтацію, губиться серед нього. Загальна ж класифікація є дещо незмінне, незалежне від зовнішніх умов. Вона служить для людини такою собі абсолютною системою відліку в її пізнанні світу. Вона є тією базою й орієнтиром, по котрому людина будує своє подальше вивчення речей.

Ось підстави, згідно з якими у людини, поряд з вузькою класифікацією, виникає потреба у класифікації загальній, інтегральній. Згідно з цією тенденцією, класи існуючого, що виділяються в світі, стають все більш широкими, а знання про них – все більш точним.

Замислимося тепер, що відбувається при переході від диференціальної до загальної інтегральної класифікації? Відбувається як би синтез двох попередніх класифікацій: широкої загальної і вузької конкретної. Вузька класифікація тепер уже не незалежна, вона починає розглядатися у межах загальної; окремі маленькі види існуючого починають об’єднуватися у великі роди. Причому ці великі, загальні роди розрізняються вже не за поверхневими ознаками, а за внутрішніми, істотними, визначальними. Що таке ці визначальні ознаки, істотні властивості? Скажімо, визначальні ознаки рослин – це не набір якихось характерних рис, притаманних більшості з них. Визначальні ознаки мають вказувати, що становлять собою рослини як такі. Тобто якщо ми скажемо, що рослини – це те, що має коріння, стовбур, гілки, листя, то ми не зможемо однозначно класифікувати ці організми. Адже є рослини, які не мають багатьох з цих ознак. Визначальні ж ознаки рослин полягають у тому, що ці згустки життя існують за рахунок засвоєння променевої енергії, переробляючи неорганічні речовини в органічні. Ми не стверджуємо, що у часи, скажімо, Стародавньої Греції людина могла так чітко назвати визначальні ознаки рослин, однак факт залишається фактом: при переході до інтегральної загальної класифікації людина навчається розпізнавати все більш істотні властивості будь-якого класу речей і поступово досягає їх вичерпного означення.

Подивимося, яких нових навичок набуває людина, коли починає встановлювати визначальні ознаки речей.

Спочатку вона навчається однозначно відрізняти один вид існуючого від іншого. Нехай, наприклад, вона хоче відрізнити «ссавців» від «риб». Виходячи лише із зовнішніх властивостей, людина стверджує, що риби – це морські істоти, а ссавці – наземні. Усі ссавці і риби, з якими вона раніше мала справу, підходили під цю класифікацію. Однак у певний момент людина стикається з чимось незнайомим і не розуміє, до якого виду істот його слід віднести, адже його зовнішні риси можуть бути оманливими. Скажімо, є риби, які здатні довго обходитися без води, пересуватися по суходолу і навіть стрибати за здобиччю, однак вони не є наземними істотами. І навпаки, є ссавці, які живуть у воді і виглядають, як риби. Тобто класифікуючи «риб» і «ссавців», людина оперувала тут не істотними властивостями, а вторинними, поверховими. Істотні ж властивості полягають у тому, що у риб і ссавців принципово різний спосіб дихання. Риби не мають легенів і дихають зябрами. Ссавці ж для дихання використовують легені. Це характерно для всіх риб і ссавців без виключення. Тому, враховуючи ці визначальні ознаки, людина вже не буде плутати цих істот, навіть якщо вони схожі за зовнішністю, за яких би обставин і де б вона з ними не зустрілася.

З іншого боку, тут є одне важливе «але». Справа у тому, що спосіб дихання – це визначальна ознака, яка дозволяє відрізняти лише «риб» від «ссавців», але не від інших живих істот. Наприклад, тритони теж мають зябра, але ж вони – не риби. Тобто ця визначальна ознака не дозволяє класифікувати «риб» або «ссавців» самих по собі, не дає можливість розпізнати кожен з цих видів не відносно один одного, а серед усього існуючого взагалі. Щоб відрізнити, скажімо, ссавців від усього іншого існуючого, лише однієї цієї визначальної ознаки не достатньо. Для цього мають бути встановлені всі істотні властивості, які зумовлюють природу ссавців. Ці істотні властивості дозволяють дати вичерпне визначення даного роду істот. Вичерпне визначення, котре є справедливим для будь-якого представника роду у його особливості, і разом з тим охоплює всіх представників цього роду без виключення, в цілому.

Отже, встановлення таких істотних властивостей даного роду існуючого, котрі складають його вичерпне визначення, дає людині можливість виокремити той або інший рід існуючого безвідносно й однозначно. Скажімо, хай людина хоче однозначно класифікувати два роди живих істот: «тварини» і «рослини». Тоді вона каже, що тварини – це гетеротрофні організми з активною рухливістю, тобто такі, що харчуються готовими органічними сполуками, не здатні асимілювати неорганічні речовини і мають спроможність до стрімкого руху. Рослини ж, навпаки, автотрофні, вони засвоюють неорганічні речовини і потребують для свого існування променевої енергії. Ці два визначення є вичерпними, оскільки вони дозволяють відрізняти «тварин» не лише від «рослин», а й від усіх інших видів існуючого без виключення. За цим визначенням людина може розпізнати тварину, навіть коли зовнішньо вона не підпадає під її класифікацію. Людина може тепер провести аналіз і однозначно відділити тварину від не-тварини, в якому б місці Землі і за яких кліматичних умов вона з нею не стикалася. Більше того, вона може зрозуміти, чи була твариною, чи ні, якась істота, що існувала дуже давно, хай навіть мільйон років тому. Адже вичерпне означення й істотні властивості стосуються всіх тварин без виключення, є для них усіх справедливими. Так само людина з упевненістю може говорити, що і в майбутньому, хай хоч через мільйон років, сукупні істотні властивості тварин залишатимуться тими ж самими, оскільки це ті ознаки, які роблять тварин тим, що вони є, відрізняють їх від інших родів існуючого на рівні їхньої природи. Якщо ж ці істотні властивості зміняться, тварини вже не будуть тваринами і перетворяться на щось інше, будуть підпадати під іншу класифікацію. Тобто класифікація будь-якого роду сущого за його вичерпним означенням і істотними властивостями є такою, що не втрачає своєї істинності з часом (в неї можуть вноситися лише певні додатки або уточнення, однак в основному вона не змінюється) і залишається справедливою будь-де і будь-коли. Знаючи вичерпне означення й істотні властивості тварин, людина може сказати, що таке тварини у цілому – і ті, які є зараз, і ті, які жили колись, і які будуть у майбутньому в будь-якому місці Землі. Всі тварини без виключення потрапляють тепер під її класифікацію, під її означення. Так у людини складається поняття про те, що таке тварини.

Спробуємо пояснити, що таке поняття, на самому елементарному рівні. Поняття – це думка або система думок, яка дозволяє безпомилково розпізнати даний рід існуючого серед усього іншого, причому розпізнати, виходячи не з повсякденних уявлень про нього, а з точки зору його найбільш істотних властивостей та вичерпного його означення. Таким чином, поняття ніби збирає в собі все те, що виділяє існуюче даного роду з-поміж інших родів, відрізняє його по суті. По суті, оскільки розрізнення, закладене в понятті, вже не зовнішнє; воно вказує на глибоку внутрішню природу даного роду речей. Із поняття можна вже вивести суть даного існуючого, а саме: причини, чому це існуюче таке, а не інше, а також те, заради чого воно існує, напрямок його розвитку.

Таким чином, при переході до загальної інтегральної класифікації людина, намагаючись однозначно розрізнити той чи інший рід сущого, приходить до його поняття. Це стається тому, що загальна інтегральна класифікація вже охоплює собою вузьку конкретну, тобто в цій класифікації кожен рід сущого розглядається не сам по собі, а з урахуванням тих видів, на які він поділяється. Порівнюючи ці види, людина знаходить найбільш визначальні ознаки роду, простежує його походження і так досягає поняття про нього. Отже, людське пізнання рухається від виділення істотних властивостей до вичерпного означення, а потім до поняття про те чи інше існуюче. Поняття як би вміщує в собі ці два попередні способи розрізнення, синтезує їх і піднімається до окреслення суті, враховуючи походження даного роду існуючого та шляхи його загального розвитку.

Коли людина приходить до поняття про той чи інший рід існуючого, вона має відкинути ті повсякденні уявлення, які у неї склалися про це існуюче досі. Скажімо, у повсякденній мові людина може і гриби називати рослинами, однак коли під словом «рослини» мислиться їх поняття, вона повинна постійно мати на увазі, про що тут іде мова, тримати на думці істотні властивості та вичерпне означення даного роду речей. Адже поняття вимагає чіткого розуміння, усвідомлення того, про що в ньому говориться. Використовуючи певне слово як поняття, людина має мислити за ним деякий строго встановлений смисл. Якщо ж цей смисл підміняється якимсь іншим, випадковим, то це слово у її мові перестає означати собою поняття.

Поняття дозволяє розрізнити будь-який вид існуючого, причому розрізнити його в цілому. Досягаючи поняття, людина приходить до універсального, безвідносного знання про той чи інший рід, вид, клас сущого, оскільки воно стосується кожного окремого представника цього класу й охоплює собою усіх його представників узятих разом.

Тому коли людина говорить про те, що властиво усім тваринам без виключення, вона уже має певне поняття про них. Це поняття називає усіх тварин, які коли-небудь існували, і має на увазі ті істотні властивості, які відрізняють їх самих по собі від усього іншого існуючого.

З часом людина, за рахунок інтегральної класифікації, віднаходить поняття для багатьох родів і видів речей. Причому чим ширше коло існуючого вона охоплює, тим важче дати йому поняття, однак тим універсальнішими стають її знання про світ. І, нарешті, людина виділяє найбільший серед усіх можливих класів існуючого – суще як таке у цілому.

Тобто на зразок того, як людина раніше питала: «Що таке тварини загалом?» або «Що таке рослини загалом?», «Які їхні визначальні ознаки?», так і тут вона ставить запитання: «Що таке суще в цілому, які його істотні риси? Що його визначає, чим воно відрізняється від не-сущого? Що робить суще – сущим?». Суще, таким чином, тут стає поняттям.

Отже, на момент виникнення грецької філософії «суще» перестало бути просто словом. Оскільки стосовно нього ставиться запитання: «Що таке суще в цілому, що є для нього визначальним?», то разом з цим запитанням «суще» вже розглядається на рівні поняття.

Поняття «сущого»

Що ж мало на увазі грецьке мислення під поняттям «сущого»?

Поняття «суще» означає не просто «речі», «існуюче». «Суще» тепер – це не якась окрема річ, а все існуюче без виключення, вся сукупність існуючого. Однак у якому смислі це є «сукупність існуючого»? Скажімо, сукупність існуючого – це всі ті речі, які існують у світі в даний момент часу. Інша сукупність – це всі ті речі, які існуватимуть у майбутньому, скажімо, через тисячу років, або існували в минулому, скажімо, тисячу років тому. Однак, сукупність існуючого – це також усі ті речі, які коли-небудь існували в світі, тобто у всі часи наявні тут речі, разом узяті. Тож, яка з цих «сукупностей існуючого» становить собою «суще»? Вочевидь, і та, й інша. Адже коли ми використовуємо, наприклад, поняття «тварини», то так само маємо на увазі в одному випадку всіх тварин, які існують в наші часи, в другому – всіх, які жили в доісторичний період, в третьому – тварин взагалі, які за всі часи на Землі існували. Для того, щоб відрізняти наведені тут значення поняття, в кожному випадку при його використанні додають відповідне уточнення, говорячи «зараз існуючі тварини» чи «усі тварини в цілому, які будь-коли існували». Тобто коли ми говоримо не просто «тварини», а «тварини в цілому», це означає, що ми маємо на увазі усіх тварин, будь-коли наявних на Землі.

Так само й у випадку з поняттям «сущого». «Сущим» називаються всі речі, присутні у світі в якийсь певний окремий момент. Про нього ми говоримо «суще зараз» або «суще тоді-то». Однак поняття «суще», безумовно, включає в себе і все існуюче, яке коли-небудь з’являлося чи з’явиться у світі. В такому разі ми говоримо: «суще в цілому». Взагалі, якщо слово «суще» використовується без усяких уточнень, це значить, маються на увазі усі будь-коли присутні речі, все існуюче в цілому – минуле, теперішнє і те, що буде. З іншого боку, подібне «в цілому» як би скидає всі коли-небудь наявні речі в одну купу, залишає поза увагою той глобальний порядок, який охоплює існуюче у кожен окремий момент. Це «скидання в одну купу» явно відсутнє у понятті «сущого». Тому, якщо вже бути точним, «суще в цілому» – це не просто сукупність існуючого. Суще в цілому – це скоріше послідовність сукупностей існуючого, взятих у кожен момент часу. В якийсь момент ця сукупність існуючого одна, наступної миті вона змінилася і вже інша, бо кожної секунди у світі руйнуються якісь речі, і на їх місце приходять нові. Але «суще в цілому» має на увазі всі ці сукупності без виключення. Ці сукупності змінюють одна одну, так що між ними немає перерви чи розриву, і будь-коли, будь-якої миті ми можемо сказати про кожну з таких сукупностей, що вона становить собою суще. «Суще» – це всі речі, що населяли світ мільйон років тому. Однак всі речі, що присутні зараз – це також «суще». Так само і всі речі, що існуватимуть у майбутньому через мільйон років, теж будуть «сущим». Коли б ми не розглядали все наявне у світі, воно так само підпадатиме під поняття «сущого». Не дивлячись на те, що речі, які наповнюють світ, у кожний час різні, однак між ними є дещо спільне. Всі вони становлять собою «суще», оскільки «суще» – це те, що у світі є, на відміну від того, що ніколи тут не було і не буде. Суще у будь-який момент залишається таким самим, оскільки присутність того, що існує тепер, нічим не відрізняється від присутності того, що було колись чи буде в майбутньому. Все суще споріднене одне одному своєю присутністю, своїм «є». Це те, що характерне для усього сущого, та спільність, що об’єднує все суще в цілому.

Отже, «суще в цілому», як ми казали – це послідовність сукупностей існуючого, взятих у кожен окремий момент часу. Це значить, що «суще в цілому» називає усе будь-коли присутнє, але з урахуванням того порядку й ладу, який всякої миті охоплює наявні у світі речі. Тільки в цьому смислі в означенні «сущого» і використовується слово «сукупність» – це слово означає тут, що до розгляду беруться всі речі разом, без виключення, але воно не означає, що ігнорується той устрій, котрий речі пов’язує, як ніби вони звалюються безсистемною купою. В понятті «сущого» мається на увазі існуюче в тому вигляді, в якому воно нам у світі відкривається, а не вишикуване в якийсь умовний умоглядний ряд. Саме тому в питанні про суще й використовується формулювання: «Що таке суще як таке у цілому?». Цей додаток «як таке» не формальний, він надзвичайно важливий. Про що він говорить? «Як яке са́ме» суще наявне у світі? Воно наявне як те, що у кожний момент свого існування не звалене однією безформною масою. Суще у світі впорядковане відносно одне одного, знаходиться у взаємній відповідності. Воно являє собою таку собі струнку структуру, де кожна річ може проявлятися окремо, але всі речі взаємно доповнюють одна одну і є взаємо необхідними. Отже, суще наявне як таке, що присутнє згідно визначеного для нього у кожний момент порядку. «Суще як таке» означає сукупність існуючого, що знаходиться у певному ладі, упорядковану сукупність існуючого. Усі такі впорядковані сукупності існуючого, що постійно по черзі змінюють одна одну в світі, і становлять собою «суще як таке у цілому». В цьому понятті враховується те взаємоузгодження, яке має місце між усіма наявними речами, хоча й без уточнення причин цього взаємоузгодження. Висвітлення вказаного взаємоузгодження й відрізняє філософське поняття «сущого» від того, що панує у сучасній науці. У філософському понятті суще розглядається невідривно від того ладу, який робить його взаємовідповідним і структурованим, тоді як у науковому понятті суще – це просто набір взятих скопом існуючих речей.

Однак хоч у філософському понятті «сущого» і враховується взаємовідповідність, яка має місце між усіма наявними в світі речам, та «суще як таке у цілому» тут теж становить собою збірне поняття, збірний образ, хоча і не в тому значенні, що у науці. «Суще в цілому» по природі своїй є збірним поняттям, оскільки воно не називає чогось одного, що було б присутнім у світі під цим іменем. Суще в цілому саме по собі в світі не існує. Адже не можна зібрати разом і водночас все те суще, котре тут коли-небудь існувало. У світі наявна лише послідовність упорядкованих сукупностей сущого, що змінюють одна одну. І хоча кожна з таких упорядкованих сукупностей становить собою «суще», але зараз вона – одна, в другий час – інша. Із того сущого, що існувало мільйон років тому, зараз вже нічого не залишилося. На зміну йому прийшло нове суще, теперішнє. Але воно теж розсиплеться, і його замінить те, що існуватиме в майбутньому. Тобто в сущому немає якогось постійного ядра чи фрагменту, що залишався б незмінним, тим же самим. Суще змінює одне одного повністю, знищуючись і оновлюючись без останку. Але як це може бути? Чи може світ існувати в режимі такого повного омолодження й оновлення? Може. Адже за таким самим принципом працює і людський організм. Кожна людина змінюється з роками, і через певний період всі клітини, що складали її тіло, замінюються на інші. (Хоча є й дуже стійкі клітини, які активно розвиваються лише на ранніх етапах існування людини, в дитинстві, а потім майже не оновлюються і лише поступово відмирають. Але навіть вони ростуть, зазнають якісних перетворень і з’являються нові у початковий період життя, тобто в сукупності змінюються.) За рахунок цього оновлюється організм у цілому. У двадцять років, скажімо, людина не має жодної клітини, що були у неї при зачатті чи при народженні. При цьому вона росте і розвивається, залишаючись все тією ж самою людиною. Однак сукупність клітин, з яких вона складається, не залишається тією ж самою. Колишня така сукупність повністю заміщається новою. При цьому ми можемо сказати, що нові клітини її організму такі самі, як і колишні, але не ті самі. Такі самі, бо це клітини однієї й тієї ж природи, сформовані за неповторним генетичним кодом даної людини; однак не ті самі, бо з часом усі ці клітини гинуть і замінюються наступними. Подібне можна сказати і про суще. Суще також у будь-який момент часу таке ж саме, як і в інші моменти, але, вочевидь, не те саме. Таке саме, бо воно так само присутнє в світі, як і попереднє. Що про колишнє, що про теперішнє суще можна сказати, що воно однаково у світі є; тобто спосіб, яким воно тут є, залишається незмінним. Однак воно не те саме, оскільки з часом руйнується і цілковито замінюється на інше. Від якоїсь прадавньої сукупності сущого зараз у світі нічого не лишилося. Тобто суще приходить на зміну одне одному, не залишаючись собою одним. Воно існує в режимі постійної поступової заміни, приходу одного на місце іншого. Це як пасажирський потік за день у громадському транспорті: той, хто займав дане місце, виходить, і на його місце тут же сідає інший, і т. і. Можна сказати, що на даному місці завжди є пасажир, однак всі ці пасажири різні, заміщують один одного. Так і в світі постійно наявне суще, але в кожний момент це суще різне. Як немає одного пасажира, який би на протязі всього дня займав одне місце в транспорті, так немає й одного сущого, яке постійно б існувало в світі.

Таким чином, поняття «суще» має на увазі всі існуючі речі, однак з урахуванням того, що кожна сукупність таких речей у світі з часом поступається іншій, наступній. Тим не менш кожна з таких сукупностей нічим не відрізняється від попередніх у тій характеристиці, котра робить усі ці сукупності «сущим», а саме: кожна з таких сукупностей є, існує у світі, на відміну від не-існуючого, не-сущого.

Треба сказати, що, відповідно до поняття «сущого», у Греції так само в двоякому смислі використовувалося і поняття не-сущого. На зразок того, як «сущим» тут називалося один раз – те, що існує в світі в певний момент часу, другий раз – в цілому все, що тут коли-небудь існувало (і при необхідності оговорювалося, про яке саме «суще» йде мова), так само і не-суще мало тут два значення. Не-суще – це те, що у світі відсутнє, аналогічно тому, як суще – це те, що у світі присутнє. «Не-сущим» можна назвати речі, які зараз не існують у світі, але колись тут існували чи будуть існувати. Адже вони відсутні у світі, хоча відсутні тільки зараз. З другого боку, «не-сущим» можна назвати речі, які тут ніколи не існували і не будуть існувати. Це те, що відсутнє завжди. Отже, не-суще – це зараз, у часовому відношенні відсутнє. Або ж не-суще – це завжди відсутнє, відсутнє у всі часи. Перше не-суще є лише відносно відсутнім; воно не існує зараз, але можливість для його існування є. Друге ж не-суще є відсутнім у абсолютному значенні; його нема, і можливостей для його існування немає. Якщо смисл слова «не-суще» окремо не оговорюється, то мається на увазі, що «не-суще» – це те, що відсутнє завжди, те, що не має можливості з’явитися у світі. Адже таке завжди не-суще корінним чином відрізняється від сущого – у нього ніколи не може бути рис, які притаманні існуючому у світі. Скажімо, не-суще зараз не має ознак сущого, однак воно буде їх мати, коли прийде час його існування. Завжди ж не-суще ніколи не матиме цих ознак.

Так чим же відрізняється суще від не-сущого?

Саме цей смисл і закладений у питанні «Що таке суще як таке у цілому?». Це питання вимагає відповіді, чим відрізняється все існуюче без виключення від не-існуючого, які істотні властивості йому притаманні? І взагалі, що ми маємо називати сущим?

З цього питання і починається, власне, філософія. З питання «Що таке суще як таке у цілому?» розпочинається не просто здобуття життєвої мудрості, а понятійне філософське осмислення світу. Так вийшло, що вперше це глибоке філософське питання було поставлене у грецькій філософії, тому грецька філософія вважається родоначальницею усієї понятійної філософії взагалі.

Отже, поки ми говорили про виникнення поняття сущого, ми ще знаходилися за сферою філософії, і йшла лише підводка, реконструкція підстав чи передумов, які спонукають людину до філософії. З питанням же «Що таке суще в цілому?» ми робимо перший крок у сферу філософії.

Таким чином, грецьким мисленням вперше було поставлене понятійне питання про суще загалом. Понятійне – тому що давньогрецька філософія прагнула отримати на нього відповіді на рівні поняття. Вона намагалася дати чітке означення того, що є суще як таке, віднайти, у чому полягає суть усього існуючого. Цим вона відрізнялася від мудрості інших народів, де висловлені були швидше узагальнені уявлення про світ, але ніколи не ставилися конкретні й строгі запитання. І саме завдяки цьому грецька філософія змогла дізнатися про світ більше, ніж мудрість будь-яких інших народів.