Уявімо собі людину на початкових стадіях її історичного розвитку, коли не існує ще ніякої цивілізації, а отже, її виживання і процвітання залежить виключно від неї самої. Як подібна людина орієнтується в навколишньому світі? Окрім тваринних інстинктів, у неї є ще й розум, який дає їй додаткові можливості для збереження свого роду і подальшого розповсюдження. Первинна людина за рахунок розуму навчається не покладатися на випадковість; вона пізнає навколишні речі й відмічає в них якісь основні ознаки, які є для неї сприятливими або шкідливими. З часом вона помічає, що у багатьох речей їхні характерні ознаки є спільними. Так починається диференціація існуючого – його розділення на роди, види, класи, ряди і т. і. Причому, на початку загальні класи виділяються лише умовно, без строгого визначення. Класифікація існуючого починається з загального і поступово йде до конкретного. Існуюче класифікується – це означає, що найближчі речі за їхніми спільними рисами отримують назви «рослин», «тварин», «знарядь праці» тощо. Далі серед рослин, наприклад, виділяються три групи: «дерева», «кущі» й «трави». Як людина розрізняє рослини однієї групи? За зовнішніми ознаками, за особливостями їхньої будови, росту, розмноження і т. і. Так, про дерева вона може сказати, що це крупні рослини з багаторічним дерев’янистим стеблом і глибоким розвиненим корінням. Дерево має стовбур і крону, тоді як у кущів багато стовбурів, що відходять від спільної основи. Трави мають зелені соковиті стеблини. Дерева та кущі – багаторічні рослини, трави ж більше однорічні, але навіть у багаторічних трав наземна частина восени відмирає, і навесні вони ростуть заново. Тож уже такі початкові знання про групи рослин дають людині можливість зорієнтуватися, як поводитиме себе якась невідома рослина, яку вона зустрічає вперше. Саджаючи якийсь новий пагонець і знаючи, що це дерево, людина відводить йому достатньо місця, щоб воно могло підійматися вверх. Саджаючи кущ, розуміє, що він розростеться вшир. Тобто якщо людина переконується, що рослина походить з певної групи, їй не треба вивчати її окремо – вона знає, що всі рослини даної групи мають спільні властивості. Наприклад, людина розпізнає злакові культури і навчається вирощувати деякі з них. Вона з часом помічає, що злаки – це однодольні рослини, тобто у них одна сім’ядоля, їхні квіти утворюють колоски, їхні плоди – зерна і т. і. Вона вирощує ячмінь, овес, кукурудзу, однак якось уперше зустрічається з пшеницею. Помічаючи за характерними ознаками, що це злакова культура, вона вже не експериментує з нею, а наперед знає, як з нею поводитися, аби отримати врожай. Це значно спрощує людині роботу і підвищує її шанси на виживання. Таким чином, класифікація дозволяє людині розбиратися у тих речах, з якими вона раніше не стикалася, однак які відносяться (належать) до відомого їй класу. Чим точніше людина проводить класифікацію існуючого, тим легше їй орієнтуватися в світі, тим впевненіше вона може передбачити хід навколишніх процесів і явищ, мати від них користь, розраховувати своє життя з огляду на них.

На початковому етапі класифікація існуючого йде у бік все більшої диференціації, адже чим вужче коло сущого розглядається, тим точніше його характерні риси і тим простіше людині їх використовувати. З поглибленням цієї диференціації людина стає все більш цивілізованою, і в певний момент навколо неї не залишається речей, яких би вона вже не класифікувала. На цей момент вона вже розуміє, що класифікація, розділення сущого на роди за його визначальними рисами дає людині додаткові плюси і вміння, спрощує й урізноманітнює її життя, наділяє її знаннями, дозволяє розраховувати наперед. Тому, усвідомивши всі переваги, які дає класифікація, людина намагається поширити її на все більше коло існуючого, на існуюче, яке не тільки завжди доступне, але й на віддалене, доступне лише інколи.

Однак з часом людина пересвідчується, що різноманіття сущого в світі неможливо вичерпати, і скільки б вона не класифікувала те, що її оточує, постійно рано чи пізно вона стикається з видом існуючого, яке зустрічається вперше. Тому людина доходить висновку, що проти цього різноманіття вона безпорадна, що при всіх її знаннях світ все одно знову і знову підноситиме їй нові сюрпризи. Особливо швидко у цьому факті пересвідчуються народи, які в силу свого географічного розташування вимушені багато подорожувати. Так, стародавні греки, за рахунок того, що жили на островах, особливо просунулися в галузі мореплавства (скажімо, заради обміну товарами). Тож вже скоро вони могли плавати на далекі відстані. Припливаючи у нові землі (наприклад, в Африку, в Єгипет), вони бачили, що там інші рослини і тварини, інший ґрунт й умови для життя, тому класифікацію сущого тут доводиться проводити як би заново. Вони, напевно, швидко зрозуміли, що розмаїття родів сущого невичерпне, тому пізнати їх усі годі й сподіватися. Однак греки, крім того, що були комунікабельні й практичні, були ще й народом допитливим, тому в них ми особливо чітко бачимо, що їхня класифікація сущого у певний момент переходить від диференціації до інтеграції. Тобто якщо раніше ця класифікація була направлена у бік все більш конкретного, то тепер вона починає рухатись у бік загального; якщо раніше звужувала коло сущого, що розглядається, то тепер йде у напрямку його розширення, підсумовування.

При цьому людина мислить приблизно так: добре, я не можу осягнути все різноманіття видів існуючого, однак навіть при тому, що я кожен раз стикаюся з чимось новим, незвіданим, у тім, що мені зустрічається, все таки є щось спільне. Так, хоч я не можу сказати, що це за рослина, я все ж знаю, що це саме рослина, а не тварина чи неживий предмет і т. і. Тобто людина тепер починає виділяти більш загальні класи і знаходити їхні визначальні ознаки, щоб, стикаючись з постійно новим, не втратити ґрунт під ногами. Ось чому чим більше людина пізнає, тим більше вона схиляється до загального, тим більш широкі роди сущого вона вирізняє. Адже загальне є те незмінне, що лежить в основі і не втрачається при будь-яких змінах. Так починають виділятися (і головне, визначатися) класи, в які входять великі групи предметів. Наприклад, «живі істоти» – «неживі предмети», «небесні тіла», «земні об’єкти», «скороминуще», «вічне» тощо. Виявляється також, що такі класи визначити важче, ніж ті, в які входить вузьке коло сущого, оскільки їхні визначальні риси не настільки очевидні й одразу помітні. Визначаючи такі загальні класи, людина раптом бачить, як постійно відкриває для себе дещо нове у тому, що вважала вже знайомим, і що загальна класифікація дозволяє їй внести корективи в класифікацію більш вузьку й конкретну. Зрештою вона доходить висновку, що лише визначення загального відкриває можливість дати вичерпне визначення конкретного, і що йдучи від конкретного до загального, вона часто упускає важливе, тоді як йдучи, навпаки, від загального до конкретного, вона важливе ніколи не пропустить.

Скажімо, розглянемо наступний приклад. Довгий час вважалося, що гриби – це рослини. І лише виходячи із загального означення рослин зрештою зробили висновок, що це не так. Адже за зовнішніми ознаками і за умовами їхнього розмноження можна віднести гриби до рослин. Однак в певний момент людина робить чітке визначення, що таке рослини загалом. Для цього вона задається питанням, що об’єднує всі рослини у цілому? І поступово знаходить відповідь: рослини – це живі організми, які для свого існування й розвитку переробляють та засвоюють сонячну енергію, а також в них органічні речовини утворюються із неорганічних. Або, як нам зараз відомо, в клітинах рослин є особлива сполука – хлорофіл, яка дозволяє їм у процесі фотосинтезу засвоювати сонячну або променеву енергію. Гриби ж для свого існування не потребують енергії сонячного випромінювання, вони також харчуються готовими органічними речовинами, а не переробляють їх з неорганічних. За цими визначальними ознаками стає зрозуміло, що гриби – це особливий вид організмів, які не є рослинами. Так само, наприклад, лише виходячи з загального означення видів можна сказати, що таке корал – чи це рослина, чи тварина, чи взагалі камінь.

Таким чином, орієнтація на загальну класифікацію дозволяє людині уникнути помилок у класифікації більш конкретній. Загальна класифікація дає можливість зробити правильні висновки у спірних випадках. Загальна класифікація робить для людини більш або менш знайомим все існуюче, з яким вона стикається в світі.

І ось, коли ця класифікація все більш розширюється, у людини нарешті повстає питання: а що об’єднує все існуюче в цілому?

Все існуюче в цілому – що є для нього характерним? Що його визначає? Що відрізняє його від не-існуючого?

Питання, яке тут поставлене – це одне з головних філософських питань. Саме за рахунок нього в філософії вперше складається поняття сущого.